Стивен Кинг - Доктор Сон

«Ти мусиш повести машину», — ось що хотів сказати Ден, але Біллі Фрімен не збирався нічого нікуди вести. Не зараз, ні. Очі в нього знову відпливли, заплющуючись розсинхронізованими повіками. Ден послав Абрин лікоть в бік старому і так знову привернув його увагу. На певний час принаймні.

Фари затопили світлом кабіну пікапа, наближався ще один автомобіль. Ден затамував Абрин подих, але й ця машина промчала повз них, не стишуючи швидкості. Можливо, якась жінка сама, можливо, торговець якийсь поспішає додому. Недобрий самаритянин, хто б він не був, і це було добре для них, але втретє їм може так уже не пощастити. Сільські люди здебільшого привітні. Не кажучи вже про те, що цікаві.

— Не засинай, — сказав він.

— Хто ти насправді ? — запитав Біллі, намагаючись навести фокус на дитину, але це було неможливо. — Бо ти говориш голосом аж ніяк не Абриним.

— Складно пояснити. Наразі просто намагайся зосередитися на тому, щоб не заснути.

Ден виліз із машини й обійшов її до водійських дверей, дорогою кілька разів зашпортавшись. Її ноги, що здалися такими довгими в день їхнього знайомства, були такими збіса коротенькими. Він тільки й надіявся, що в нього не буде достатньо часу, щоб до них звикнути.

На сидінні лежав одяг Крука. Його парусинові туфлі стояли на брудному підложному килимку, з них звисали шкарпетки. Кров і мозок, що заляпали було його сорочку і піджак, вициклилися з дійсності, але залишили по собі вологі плями. Ден зібрав усе це і, після коротких роздумів, додав туди ще й пістолет. Йому не хотілося з ним розлучатися, але якщо їх зупинять…

Він поніс згорток наперед пікапа і поховав його під наметом старого листя. Потім вхопив уламок поваленої берези, в яку був урізався «Ф-150», і затягнув його на місце поховання. Це була важка робота Абриними руками, але він упорався.

Виявилося, що він не може просто вступити в кабіну; йому довелося підтягуватися туди, вхопившись за кермо. А коли нарешті опинився за кермом, ступні його ледве-ледве не сягали педалей. Гадство .

Біллі видав знаменитого хропака, і Ден знову штовхнув його ліктем. Біллі відкрив очі й озирнувся довкола.

— Де ми? Той парубок мене чимсь підтруїв? — А тоді: — Гадаю, я ще трішки посплю.

У якийсь із фінальних моментів смертельної боротьби за пістолет так і не відкрита Круком пляшка «Фанти» упала на підлогу. Ден нахилився, підняв її, потім затримав Абрині пальці на кришці, загадавши, що буває з газованою водою, коли її добряче струснути. Звідкілясь до нього заговорила Абра:

( «невже» )

і вона усміхалася, але ця усмішка не була злою. Ден подумав, що це добре.

«Ви мусите не дати мені заснути» , — промовив голос устами Дена, тому Джон з’їхав по відгалуженню на «Фокс Ран», припаркувавшись там якомога далі від «Кола». [373] «Fox Run» — старе шосе «Лисячі гони», яке перетинає платна автотраса «Сполдінг»; «Kohl’s» — заснована 1962 р. мережа супермаркетів. Там вони з Дейвом, підтримуючи з двох боків, водили туди-сюди Денове тіло. Він був наче п’яний у кінці важкого для себе вечора — раз у раз його голова падала на груди, щоби потім знову підсмикнутись угору. Обидва чоловіки по черзі розпитували його, що трапилося, що відбувається зараз і де це відбувається, але Абра лише хитала Деновою головою.

— Крук уколов мене в руку, перед тим як дозволити мені піти до вбиральні. Все решта в тумані. А тепер шшш, мені треба зосередитись.

Під третє широке коло навкруг Джонового «Сабурбена» рот Дена розплився в усмішці, і він видав характерне для Абри хихотіння. Дейв повз їхнього човгаючого, спотикливого підопічного запитально подивився на Джона. Джон, знизавши плечима, похитав головою.

— Невже, — промовила Абра. — Газировка.

Ден нахилив пляшку і зняв кришку. Оранжевий струмінь під високим тиском вдарив Біллі в обличчя. Він кашляв і відпльовувався, проте наразі сонливості як не було.

— Господи, дитино! Навіщо ти це робиш?

— Це ж подіяло, хіба не так? — Ден вручив йому все ще шипучу воду. — Решту влий собі в горло. Вибач, але тобі не можна більше засинати, як би тобі цього не хотілося.

Поки Біллі, перехиливши пляшку, поглинав содову, Ден нахилився і знайшов важіль регулювання сидіння. Він потягнув його однією рукою, одночасно смикаючи іншою за кермо. Сидіння стрибнуло вперед. У результаті Біллі хлюпнув «Фантою» собі на підборіддя (і пробурмотів фразу з тих, що їх дорослі зазвичай не промовляють у присутності юних дівчаток з Нью-Гемпширу), але тепер Абрині ноги сягали до педалей. Ледь-ледь. Ден рушив пікап заднім ходом і так повільно задкував, виводячи його навскоси на дорогу. Коли вони вже опинилися на асфальті, він з полегшенням зітхнув. Застрягти в канаві при глухому вермонтському шосе, це не вельми просунуло б уперед їхню справу.