Стивен Кинг - Доктор Сон

Дейв подзвонив знову і зазирав у маленьке фойє, коли відкрилися двері ліфта і звідти вилетіла Люсі Стоун. Обличчя в неї було напружене й бліде. Дейв почав говорити, щойно вона відкрила вхідні двері. Вона також. Люсі затягнула його досередини — засмикнула його всередину — обома руками.

— Ах, чоловіче, — м’яко промовив Джон. — Це нагадало мені про ті численні ночі, коли я прибивався додому о третій ранку.

— Він її або переконає, або ні, — сказав Ден. — Ми маємо іншу справу.

Ден Торренс з Джоном Далтоном прибули до Массачусетського загального шпиталю невдовзі по десятій тридцять. У відділенні інтенсивної терапії був час відливу. Напівздута повітряна куля з написом пістрявими літерами ПОЧУВАЙТЕСЬ КРАЩЕ І ОДУЖУЙТЕ безживно плавала під стелею, відкидаючи схожу на медузу тінь. Ден підійшов до сестринського поста, назвався представником персоналу хоспісу, до якого призначено перевозити місіс Рейнолдс, показав своє посвідчення з «Гелен Рівінгтон Хаусу» і відрекомендував Джона Далтона, як сімейного лікаря (натяжка, проте не відверта брехня).

— Перед транспортуванням нам потрібно визначити її стан, — сказав Ден, — і ще двоє членів родини просили бути присутніми. Це онука міс Рейнолдс і онучкин чоловік. Я прошу вибачення за пізній час, але це невідмінна справа. Вони невдовзі будуть тут.

— Я знайома зі Стоунами, — сказала медсестра. — Вони гарні люди. Зокрема Люсі була дуже уважною до своєї бабусі. Кончетта вельми особлива. Я читала її поезію, в неї чудові вірші. Але якщо ви, джентльмени, очікуєте від неї якогось слова, мушу вас розчарувати. Вона вже запала в кому.

«Ми цьому зарадимо», — подумав Ден.

— І ще… — медсестра з сумнівом поглянула на Джона. — Ну, це не моя справа таке казати…

— Продовжуйте, — підбадьорив її Джон. — Я ніколи не зустрічав старшої медсестри, якій не було б чого сказати.

Вона йому посміхнулась, потім знову розвернулася своєю увагою до Дена.

— Я чула чудові речі про хоспіс «Рівінгтон», але вельми сумніваюсь, що Кончетта туди поїде. Навіть якщо вона протримається до понеділка, я не певна, що є якийсь сенс в її перевезенні. Було б гуманніше дозволити їй закінчити свою подорож тут. Якщо я перейшла межу, прошу вибачення.

— Ні, ви не перейшли, — сказав Ден, — і ми візьмемо до уваги вашу думку. Джоне, ти не міг би спустися до фойє і привести сюди Стоунів, коли вони прибудуть? Я можу розпочати без тебе.

— Ти певен…

— Так, — відказав Ден, витримуючи його погляд. — Я певен.

— Вона в палаті номер дев’ять, — сказала старша сестра. — Це одиночка, в кінці коридору. Якщо вам знадоблюсь я, подзвоніть у її дзвоник.

На дверях палати № 9 було ім’я Кончетти, але рамка для медичних приписів була порожньою і монітор життєвих процесів угорі не показував нічого. Ден вступив у добре знайомі йому запахи: освіжувача повітря, антисептика і смертельної хвороби. Останній був інтенсивним, і він співав у його голові, як скрипка, що знає тільки одну ноту. На стінах висіли фотографії, на багатьох з них була Абра різного віку. На одній з них купка малюків з роззявленими ротами дивилася, як фокусник витягує з капелюха білого кролика. Ден не сумнівався, що знімок було зроблено в той славетний день народження, в День Ложок.

Оточена цими фотографіями, на ліжку спала схожа на скелет жінка, з роззявленим ротом, з низкою перлин, чотками, що звисали їй з пальців. Те волосся, що ще залишилося в неї, було таким ріденьким, що губилося з вигляду на тлі подушки. Її шкіра, колись оливкового відтінку, тепер була жовтою. Підняття і спади її вутлих грудей були ледь помітними. Одного погляду вистачило Дену, щоб зрозуміти, що старша сестра дійсно знала рахунок. Якби тут був Аззі, він лежав би в цій кімнаті, пригорнувшись до цієї старої жінки, чекаючи, поки прийде Доктор Сон, щоб самому продовжувати своє нічне патрулювання коридорної порожнечі, втім, є речі, які можуть бачити лише коти.

Ден сів на краєчок ліжка, зауваживши, що єдина крапельниця, під’єднана до жінки, капає їй фізіологічний розчин. Залишалися єдині ліки, які могли допомогти їй зараз, але в шпитальній аптеці таких не малося. Її канюля перекривилася. Він її поправив. Потім він взяв жінку за руку і подивився на її спляче обличчя.

( «Кончетто» )

Легенька затримка в її диханні.

( «Кончетто, повернися» )

Попід тонкими, посинілими повіками ворухнулись очі. Вона могла дослухатися; вона могла дивитися свої останні сни. Про Італію, можливо. Нахилятися над родинним колодязем, витягувати відро з холодною водою. Нахилятися під гарячим літнім сонцем.