Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Те саме стосується й Біблії, — усміхнувся Тібінґ.

— Тобто?

— Тобто річ у тому, що історію завжди пишуть переможці. Коли конфліктують дві культури, переможену відсторонюють і переможець пише книги з історії — книги, які прославляють його справи. Документи Сангрил просто оповідають інший бік історії Христа. Зрештою, ви приймете ту чи іншу версію і вона стане предметом вашої віри і особистого вивчення, але принаймні інформація має зберегтися вся. Документи про Сангрил налічують десятки тисяч сторінок і, як свідчать очевидці, які бачили цей скарб, зберігаються в чотирьох величезних скринях. Вважається, що в тих скринях найдостовірніші документи — тисячі сторінок нефальсифікованих текстів, написаних до часів Константина.

Їх писали ранні послідовники Христа, які шанували Його як цілком земного учителя і пророка. Кажуть, серед тих скарбів знаходиться і легендарний документ — манускрипт, існування якого припускає навіть Ватикан. Як твердять, це книга проповідей Ісуса, ймовірно написана Його власною рукою.

— Рукою Ісуса Христа?

— Звичайно! — сказав Тібінґ. — А чому б Ісусові було не писати про власне духовне пастирство? Здебільшого в ті часи писали про це. Ще один вибуховий документ серед тих скарбів — це манускрипт, який називається «Щоденники Марії Магдалини». Це, так би мовити, звіт Марії Магдалини про її стосунки з Христом, про Його розп’яття та її життя у Франції.

Софі довго мовчала.

— І ці чотири скрині документів були тими скарбами, які тамплієри відкопали під Соломоновим Храмом?

— Саме так! Документи, які зробили лицарів такими могутніми. Документи, які протягом усієї історії були предметом незліченних питань щодо Грааля.

— Але ви казали, що Святий Грааль — це Марія Магдалина. Якщо люди шукають документи, навіщо вони це називають пошуком Святого Грааля?

Тібінґ глянув на неї, і вираз його очей пом’якшився.

— Тому що те місце, де заховано Святий Грааль, є й саркофагом, — тепер він говорив не так збуджено. — Пошук Святого Грааля — це пошук того місця, де можна схилити коліна перед прахом Марії Магдалини. Це подорож, мета якої — помолитися відторгненому і втраченому святому жіночому началу.

Несподівано в Софі прокинулась цікавість:

— Місце, де сховано Святий Грааль, — це домовина?

Погляд карих очей Тібінґа затуманився.

— Саме так. Домовина, у якій знаходиться тіло Марії Магдалини, і документи, які оповідають істинну історію її життя. У своїй сутності пошук Святого Грааля завжди був пошуком Магдалини, зневаженої цариці, похованої разом із доказами її законних прав на владу.

— І протягом усіх цих років, — задумливо спитала Софі, — Пріорат оберігав документи Сангрил і поховання Марії Магдалини?

— Так, але братство також мало ще одне, не менш важливе завдання — захищати саму кров.

Слова повисли у величезному просторі, і Софі відчула дивну вібрацію, ніби її кістки затремтіли в унісон із якоюсь новою істиною. Нащадки Христа, які вижили сьогодні. Дідусь ніби знову шепотів їй на вухо: «Принцесо, я маю розповісти тобі правду про твоє походження».

Її почала бити пропасниця.

Царська кров.

Вона й уявити собі такого не могла.

Принцеса Софі.

— Сер Лью, — слова мажордома затріскотіли в переговорному пристрої на стіні, і Софі здригнулась, — чи не могли б ви на хвилинку підійти на кухню?

Тібінґа розсердило це недоречне втручання. Він наблизився до пристрою й натиснув кнопку:

— Ремі, ти ж знаєш, у мене гості. Дякую і на добраніч.

— Одне слово перед тим, як я піду, сер. Це важливо.

Тібінґ глянув скептично.

— І не може почекати до ранку?

— Ні, сер. І це не забере більше хвилини.

Тібінґ підняв очі на Ленґдона й Софі.

— Іноді я просто не знаю, хто в кого на службі. — Він знову натиснув кнопку: — Зараз буду, Ремі.

Принцеса Софі.

Софі відчула якусь тривогу, коли милиці Тібінґа застукотіли в холі. Вона мовчки повернулась обличчям до Ленґдона в порожній бальній залі. Він похитав головою, ніби прочитавши її думки.

— Ні, Софі, — впевнено прошепотів він, — ті самі думки з’явилися й у мене тоді, коли я зрозумів, що ваш дід був членом Пріорату і що він хотів відкрити вам таємницю про вашу родину. Але це неможливо. Соньєр — це прізвище не з роду Меровінґів.

Софі не знала, відчуває вона полегшення чи розчарування.

— А Шовель? — спитала вона. — Шовель — це було дівоче прізвище моєї матері.

Він знову похитав головою.