Ленґдон услід за нею глянув на будівлю прямо перед ними. Вона була сучасна. Величезна багатоповерхова фортеця із гігантським рівностороннім хрестом у ролі емблеми на фасаді. Під хрестом були слова:
ДЕПОЗИТАРНИЙ БАНК ЦЮРИХА
Ленґдон зовсім забув, що мирний рівнобічний хрест став ідеальним символом однієї з країн, потрапивши на прапор нейтральної Швейцарії. Нарешті таємниця розкрилася.
Софі й Ленґдон тримали ключа від скриньки швейцарського банку-депозитарію.
Вийшовши з «фіата» біля Кастель-Гандольфо, єпископ Арінґароса відчув прохолоду, бо повіяв вітер з вершин крутих скель. «Треба було б одягти ще одну сутану», — подумав він, відчуваючи дискомфорт. Цієї ночі йому зовсім не потрібно бути застудженим або переляканим.
Замок був темний, лише зловісно блимали вікна на найвищому поверсі. «То бібліотека, — подумав Арінґароса. — Вони прокинулись і чекають». Він нахилив голову, рятуючись від вітру, і рушив далі, вже не розглядаючи бані обсерваторії.
Священик, який зустрів його у дверях, виглядав сонним. Це був той самий, який вітав Арінґаросу п’ять місяців тому.
— Ми непокоїлись через вас, єпископе, — сказав священик, зиркнувши на годинник і виглядаючи радше обуреним, нж занепокоєним. — Вони чекають нагорі. Я проведу вас.
Бібліотека являла собою квадратну кімнату, обшиту темним деревом від підлоги до стелі. Усі стіни були заставлені книжковими шафами. Підлога, викладена з жовтого мармуру з чорними базальтовими смугами, нагадувала про те, що колись це був палац.
— Вітаємо вас, єпископе, — сказав чоловічий голос з іншого кінця кімнати.
Арінґароса намагався розгледіти, хто ж то говорив, але освітлення було неймовірно тьмяним, набагато темнішим, ніж у день його минулого візиту, коли все сяяло. «Ніч остаточного пробудження». Сьогодні ці люди сиділи в темряві, ніби соромились того, що зараз має відбутися.
Арінґароса увійшов спокійно і навіть поважно. Він побачив силуети трьох чоловіків за довгим столом у протилежному кінці зали.
Того, хто сидів у центрі, він упізнав одразу: огрядний секретар Ватикану, відповідальний за всі правові питання держави Ватикан, осердя католицької віри. Ще двоє були кардиналами високого рівня.
Арінґароса рушив до них через усю бібліотеку.
— Перепрошую, що я прибув так пізно. Ми в різних часових поясах. Ви, певне, втомилися.
— Не страшно, — відповів секретар, поклавши руки на величезне черево, — ми вдячні, що ви прибули з такої далечини. А нам лишалося тільки не засинати, чекаючи на вас. Чи не бажаєте ви кави чи ще чогось?
— Я не хотів би, щоб це був офіційний візит. Мені треба встигнути ще на один літак. Чи можемо ми перейти одразу до справи?
— Звичайно, — відповів секретар, — ви діяли швидше, ніж ми могли собі уявити.
— Справді?
— У вас ще цілий місяць.
— Ви окреслили проблему п’ять місяців тому, — сказав Арінґароса, — навіщо мені було чекати?
— Ви маєте рацію.
Арінґароса обвів очима довгий стіл і побачив великий чорний портфель.
— Чи це те, про що я просив?
— Так, — голос секретаря звучав важко, — хоча, варто зізнатися, ми мали труднощі з цим проханням. Усе це досить…
— Небезпечно, — завершив фразу один з кардиналів. — Чи не було б краще, якби ми переказали вам цю суму? Вона дуже велика.
«Свобода коштує багато».
— Я не боюся за себе. Зі мною Бог.
Його співрозмовники, одначе, не виглядали так упевнено.
— Там стільки, скільки я просив?
Секретар кивнув.
— Облігації високої цінності на пред’явника від Банку Ватикану. Приймаються в усьому світі як готівка.
Арінґароса рушив у кінець столу й відкрив портфель. У ньому були дві великі пачки облігацій.
Секретар виглядав так, ніби йому не зовсім комфортно.
— Маю зауважити, єпископе, всі ми почувалися б вільніше, якби ця сума була готівкою .
«Двадцять мільйонів євро? Я б не підняв такої суми готівкою», — подумав Арінґароса, закриваючи портфеля.
— Облігації приймають як готівку. Ви ж самі сказали.
«Ми тепер усі пов’язані».
— Це абсолютно законна транзакція, — захищався він, — Його Святість може розподіляти кошти так, як вважає за потрібне. Він не порушує ніякого закону.
— Це все так, але… — секретар нахилився вперед, і стілець скрипнув під його вагою, — Ми не знаємо, на що ви збираєтесь витрачати ці кошти, і якщо на незаконні проекти…
— Враховуючи, чого ви хочете від мене, — заперечив Арінґароса, — вас не має обходити, що я робитиму з цими грошима… А тепер, думаю, я зобов’язаний щось підписати?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу