Дэн Браун: Код да Вінчі [підліткова версія]

Чи може таке бути?

Він завмер.

Не може такого бути.

Через двадцять хвилин після швидкого освіжаючого душу він вийшов з готелю, відчуваючи збудження, яке все зростало. Він пішов на схід, потім повернув на південь і так ішов, поки не побачив те, що шукав… знамениту королівську аркаду — всю з блискучого чорного мармуру. Ідучи вздовж неї, Ленґдон уважно дивився собі під ноги. І ось він за кілька секунд знайшов те, що шукав: кілька бронзових медальйонів, втиснених у землю у вигляді ідеальної прямої лінії. Кожен з тих дисків мав п’ять дюймів у діаметрі, і на них були викарбувані літери N та S.

Північ. Південь. Nord. Sud.

Він обернувся на південь і побачив продовження лінії, утвореної медальйонами, вздовж якої він і пішов.

Вулиці Парижа, які були йому добре знайомі вже багато років, прикрашали 135 таких бронзових знаків, вмонтованих у тротуари, внутрішні дворики й проспекти, утворюючи вісь із півночі на південь, яка йде крізь місто. Він одного разу пройшов цією лінією від Сакре-Кер на північ через Сену і, нарешті, до старовинної Паризької обсерваторії. Це тоді він збагнув значущість позначеного сакрального шляху.

Перший земний меридіан.

Перша нульова довгота світу.

Древня лінія Рози-Троянди в Парижі.

А тепер Ленґдон поспішав людною вулицею, відчуваючи, що він близький до мети. Менше ніж за квартал.

Святий Грааль під Рослін вас чекає .

Осяяння приходили до нього одне з одним. Соньєр написав Рослін (Roslin) на старовинний манер… меч і чаша… могила, прикрашена мистецькими дарами .

«Чи не про це хотів поговорити зі мною Соньєр? Чи я, сам того не знаючи, розгадав правду?»

І він почав бігти, відчуваючи під своїми ногами лінію Рози, яка вела його прямо до мети. Тільки-но він увійшов до тунелю Пасажу Рішельє, його всього охопив дрож передчуття. Він знав, що в кінці тунелю знаходиться найзагадковіший паризький монумент.

Піраміда Лувру .

Мерехтить у темряві.

Він милувався нею лише якусь мить. Озирнувшись, відчув, що його ноги знову побігли незримою дорогою, накресленою старовинною лінією Рози, несучи його через двір до Каррузель дю Лувр, до величезної клумби, засадженої травою, оточеної охайно підстриженим живоплотом, — саме на цьому місці відбувалися прадавні святкування поклоніння природі, відбувалися сповнені радощів ритуали, які славили плодючість богинь.

Ленґдон відчув, ніби він потрапив в інший світ, коли зупинився серед оточеної кущами великої площі, порослої травою. Цей майданчик тепер був вшанований одним з найдивніших пам’ятників. Прямо в центрі в землю врізалась гігантська скляна піраміда, яку він побачив кілька днів тому, входячи в Лувр.

Обернена піраміда.

Схвильований Ленґдон підійшов до краю і зазирнув у підземелля Лувру, залите бурштиновим світлом. Його очі розгледіли не лише масивну перевернуту піраміду, а й те, що було прямо під нею. Там, на підлозі в кімнаті внизу, стояла невеличка конструкція… та, про яку він писав у своїй книзі.

І тут Ленґдон відчув, як у ньому пробуджується дрож відкриття. Він знову підвів очі на Лувр, і йому здалося, що величезні крила музею огортають його… зали, наповнені найкращими мистецькими творами світу.

Да Вінчі, Боттічеллі.

Прикрашена мистецькими дарами .

Усвідомлюючи диво, він усе дивися вниз крізь скло на маленьку конструкцію.

«Я маю підійти туди!»

Він повернувся з подвір’я до входу в Лувр у вигляді піраміди. Останні відвідувачі виходили з музею. Увійшовши через обертові двері, він поспішив униз спіральними сходами. Дійшовши до низу, пішов довгим тунелем, який простягався під внутрішнім двором Лувру, назад, до перевернутої піраміди.

Проминувши тунель, він опинився у великій кімнаті. Прямо перед ним висіла вістрям униз і вся мінилась сяйвом ще одна скляна піраміда — аж дух перехоплювало.

Чаша.

Ленґдон роздивився її всю від основи до вістря, яке не досягало підлоги лише на шість футів. І там, прямо під ним, стояла та невеличка конструкція.

Мініатюрна піраміда. Усього три фути заввишки. Лише одна така невеличка в колосальному комплексі.

Ленґдон у своїй майбутній книзі, пишучи про добре організовану колекцію мистецтва, присвяченого богиням, приділив деяку увагу цій скромній піраміді:

«Мініатюрна конструкція ніби виступає з підлоги, наче верхівка айсберга — пік величезного пірамідоподібного склепу, таємного підземелля, яке рветься нагору».

Дві піраміди ніби вказували одна на одну, їхні грані й осі ідеально узгоджені, їхні верхівки майже торкалися.