Ден Браун - Точка Обману

— Вихід магми на поверхню, — пояснив пілот.

Рейчел повернулася до Толланда.

— Це що, вулкан?

— Ні, — відповів океанограф. — Зазвичай на східному узбережжі не буває активних вулканів, але час від часу тут трапляються несподівані «кишені» магми, які набухають під морським дном і створюють «гарячі точки». Ця гаряча точка спричиняє зворотний температурний перепад: гаряча вода — внизу, а холодна — нагорі. В результаті маємо отакі спіралеподібні течії — мегаплюми. Покрутившись кілька днів, вони зникають.

Пілот поглянув на пульсуючу спіраль на своєму екрані.

— Схоже, що цей вир і досі не втратив силу. — Він помовчав, перевіряючи координати корабля Толланда, а потім здивовано поглянув на нього через плече. — Пане Толланд, схоже, що ваша посудина стоїть на якорі доволі близько до центру цього виру.

Толланд кивнув.

— Біля центру спіралі потоки трохи повільніші, аніж скраю, — вісімнадцять вузлів. Це все одно, що ставати на якір посеред швидкої річки. Нам довелося чимало попрацювати з якорем цього тижня.

— О Господи! — вигукнув пілот. — Вісімнадцять вузлів? Дивіться, за борт не повипадайте! — І розсміявся.

Та Рейчел було не до сміху.

— Майкле, а ти мені нічого не сказав ні про мегаплюми, ні про вихід магми, ні про теплі течії.

Він заспокійливо поклав руку їй на плече.

— Вони не становлять абсолютно ніякої небезпеки, повір мені.

Рейчел спохмурніла.

— Отже, твоя телепередача, яку ти тут знімав, буде про це явище — вихід магми?

— Так, про мегаплюми і про Sphyrna mokarran.

— Ясно. Ти мені раніше про це розповідав.

Толланд хитро посміхнувся.

— Sphyrna mokarran полюбляє теплу воду, і саме зараз сюди, у це коло нагрітої води діаметром з милю, збираються всі особини з довколишніх вод.

— Просто клас, — зауважила Рейчел і занепокоєно кивнула. — А що це таке — Sphyrna mokarran?

— Найогидніша істота в океані.

— Камбала, чи що?

— Та ні, всього-на-всього велетенська акула-молот, — розсміявся Толланд.

Рейчел аж заклякла на сидінні. Біля твого судна крутяться акули-молоти?

Толланд підморгнув.

— Розслабся. Вони цілком сумирні істоти. І не становлять небезпеки.

— Ти б не казав цього, якби вони й справді не становили небезпеки.

Толланд знову розсміявся.

— Мабуть, ти маєш рацію. — Він грайливо гукнув пілотові: — Слухайте, а коли ви востаннє рятували кого-небудь від нападу велетенської акули-молота?

Пілот знизав плечима.

— Нам нікого не доводилося рятувати від акули-молота ось уже кілька десятиріч.

Толланд повернувся до Рейчел.

— Ось бачиш. Протягом кількох десятиріч. Тож нема чого турбуватися.

— Десь із місяць тому, — додав пілот, — тут стався напад, коли один телепень аквалангіст здумав здуру погратися...

— Стривайте! — вигукнула Рейчел. — Ви ж казали, що вам не доводилося рятувати нікого впродовж десятиріч!

— Еге ж, — відповів пілот. — Тому що нікого не врятували. Зазвичай ми прибуваємо надто пізно. Ці тварюки вбивають легко і швидко.

На горизонті замаячив мерехтливий силует «Гої». З відстані пів-милі Толланд побачив яскраві палубні вогні, які Ксавія завбачливо залишила ввімкнутими. Завваживши ці вогні, він відчув себе стомленим мандрівником, що під’їжджає до рідної хати.

— Начебто ти казав, що на борту лише одна людина, — зауважила Рейчел, здивовано поглянувши на вогні.

— А ти не залишаєш увімкненим світло, коли сама вдома?

— Ну, одну лампочку. Але ж не у всьому будинку.

Толланд посміхнувся. Попри всі зусилля Рейчел триматися невимушено, він бачив, що вона почувається явно не в своїй тарілці. Йому захотілося покласти руку їй на плече і заспокоїти, але сказати було нічого.

— Світло ввімкнуто з міркувань безпеки. Щоб здавалося, наче на судні багато людей.

Коркі хихикнув.

— Боїшся піратів, Майку?

— Та ні. Найбільшу небезпеку тут становлять ідіоти, які не вміють користуватися радаром. Найкращий захист від несподіваного нічного тарану — це зробити так, щоб тебе усі бачили.

Коркі саркастично примружився на корабель унизу.

— Щоб усі бачили? А як же не бачити, коли твій корабель світиться, наче новорічна ялинка? Мабуть, Ен-бі-сі не шкодує грошей на твої рахунки за електрику.

Вертоліт знизився, заклав віраж навколо освітленого судна, і пілот почав маневрувати, підводячи машину до вертолітного майданчика на кормі корабля. Навіть з висоти Толланд бачив, як стрімка течія шарпає корпус «Гої». Поставлена на носовий якір, вона вирівнялася за течією і сіпалася на товстелезній якірній линві, як тварина, посаджена на ланцюг.