Ден Браун - Точка Обману

«Його судно стоїть за дванадцять миль від берега», — подумала Рейчел і мимоволі здригнулася.

Пілот увів указані координати в навігаційну систему. А потім зручно вмостився у кріслі і дав газу. Вертоліт нахилив носа і помчав на південний схід.

Під ними мелькали темні дюни узбережжя Нью-Джерсі, і Рейчел відвернула погляд від темного океану, який розкинувся під нею. Незважаючи на побоювання через те, що вона знову опинилася над водою, Рейчел втішала себе тим, що поруч із нею чоловік, який зробив океан своїм добрим приятелем. Толланд сидів на тісному сидінні вузенького вертольота, і його стегна та плечі торкалися її тіла. Ні вона, ні він не відсунулися, щоб змінити положення.

— Знаю, що мені не слід цього казати, — раптом випалив пілот, ледь стримуючи своє збудження, — але ви, вочевидь, Майкл Толланд, а ми всю ніч дивилися вас по телевізору. А метеорит! Це ж просто фантастика! Ви, мабуть, просто приголомшені.

— Не те слово, — терпляче кивнув Толланд.

— Документальний фільм — супер! Знаєте, його крутять і крутять по всіх каналах. Ніхто з пілотів, які сьогодні чергують, не хотів відриватися від телевізора на це завдання, тому нам довелося кидати жереб — і я витяг коротку соломинку. Ви уявляєте?! Коротку соломинку! І ось тепер я тут, з вами! Якби хлопці знали, що мені довелося летіти разом з...

— Ми цінуємо вашу фаховість, — урвала його Рейчел, — і нам треба, щоб ви тримали все це в таємниці. Ніхто не повинен знати, що ми тут.

— Аякже, пані. Мені дали чіткі вказівки. — Пілот трохи повагався, а потім його обличчя засвітилося ентузіазмом. — Слухайте, а ми, часом, прямуємо не до «Гої»?

— До «Гої», — неохоче кивнув Толланд.

— Ні фіга собі! — вигукнув пілот. — Вибачте, ще раз перепрошую, але я бачив її в одній з ваших передач. Вона двокорпусна, еге ж? Така дивовижна штука! Мені ще ніколи не доводилося бути на суднах з малою площею ватерлінії. Я навіть подумати не міг, що першим стане саме ваш корабель!

Рейчел проігнорувала пілота, відчуваючи, як у душі зростає тривога через те, що вони прямують у відкрите море.

Толланд повернувся до неї.

— Як ти почуваєшся? Ти могла залишитися на березі. Я тобі казав.

«Та отож, треба було», — подумала Рейчел, знаючи, що гордість ніколи б не дозволила їй це зробити.

— Усе гаразд, дякую.

Толланд посміхнувся.

— Я наглядатиму за тобою.

— Дякую. — Рейчел з подивом для себе виявила, що теплота в його голосі додала їй впевненості і відчуття безпеки.

— Ти бачила «Гою» по телевізору?

Вона кивнула:

— Це... ну... доволі оригінальний корабель.

Толланд розсміявся.

— Так. Для свого часу вона була надзвичайно передовою конструкцією, але цей дизайн так і не прижився.

— Ніяк не можу збагнути чому, — пожартувала Рейчел, згадавши химерні й кумедні обриси корабля.

— Тепер Ен-бі-сі пресує мене, каже, що треба змінити корабель на новий. На щось таке... яскравіше, таке, що кидається в очі. Ще сезон чи два — і вони таки змусять мене розстатися з «Гоєю». — Від цієї думки Толландові стало сумно.

— А ти не хотів би мати новий-новісінький корабель?

— Не знаю... з «Гоєю» пов’язано багато спогадів.

Рейчел лагідно посміхнулася.

— Що ж, як казала моя матуся, рано чи пізно всім нам доводиться позбуватися свого минулого.

Толланд надовго затримав на ній погляд.

— Еге ж. Я знаю.

— От зараза! — вигукнув водій і зиркнув через плече на Габріель. — Схоже, попереду якийсь нещасний випадок. Нікуди ми не їдемо. Принаймні якийсь час.

Габріель визирнула у вікно і побачила проблискові маячки машин «швидкої допомоги», що розрізали темряву ночі. На дорозі попереду стояли кілька полісменів, зупиняючи рух автомобілів довкола Еспланади.

— Напевне, якийсь до біса серйозний інцидент, — сказав водій, кивнувши на полум’я в районі Меморіалу Рузвельта.

Габріель насупилася, вдивляючись у мерехтіння вогню. Ні, тільки не зараз!

Їй треба якнайшвидше дістатися сенатора Секстона з новою інформацією про супутник-сканер та канадського геолога, загиблого за дивних обставин! Цікаво, подумала вона, а чи стане брехня НАСА про те, як вона виявила метеорит, достатньо великим скандалом, щоб вдихнути нове життя в кампанію Секстона? Для більшості політиків — ні, подумала Габріель, але це Седжвік Секстон, чоловік, який збудував свою кампанію на роздмухуванні провалів опонентів.

Габріель далеко не завжди пишалася здатністю сенатора надавати аморального відтінку прорахункам своїх політичних суперників, але ця тактика завжди була ефективною. Майстерне володіння такими інструментами, як непрямі натяки та моралізаторське обурення, запросто могло перетворити цю ретельно підготовлену фальшивку НАСА на всеосяжну проблему моральної гнилості, яка поглинула все відомство, а також — за компанію — і президента.