Ден Браун - Точка Обману

НАСА збрехала про супутник.

Коли Габріель нишпорила у своїх теках, задзвонив телефон.

— Сенаторе, ви? — озвалася вона.

— Ні, Габі, це я, Йоланда. — У голосі подруги відчувалася якась дивна інтонація. — Ти й досі в НАСА?

— Ні, я у себе в офісі.

— Ти навіть гадки не маєш, про що я дізналася.

Габріель розуміла, що не можна нічого розповідати Йоланді, поки вона не поговорить з сенатором. А потім він уже сам придумає, як розпорядитися отриманими відомостями.

— Я все розповім тоді, коли поговорю з сенатором. Зараз їду до нього.

Йоланда помовчала.

— Габі, пам’ятаєш, ти казала мені про те, що Секстон бере гроші на свою кампанію у фонду «Космічний кордон»?

— Я сказала тобі, що помилилася і...

— Я щойно дізналася, що двоє наших репортерів, котрі висвітлюють тему приватних космічних компаній, якраз займалися цим питанням.

— Що ти хочеш сказати? — здивовано спитала Габріель.

— Поки що нічого. Але цим хлопцям можна довіряти, і, схоже, вони ні на частку секунди не сумніваються, що Секстон приймає майбутні «відкати» від фонду «Космічний кордон». Тому я й зателефонувала тобі. Знаю, я сама казала, що ця ідея абсурдна. Марджорі Тенч як джерело інформації має вигляд украй сумнівний, але наші хлопці... Не знаю, але, можливо, ти захочеш поговорити з ними перед тим, як зустрінешся з сенатором?

— Якщо вони такі переконані, то чому не оприлюднили цю інформацію? — спитала Габріель навіть агресивніше, аніж збиралася.

— Вони не мають стовідсоткових доказів. Вочевидь, сенатор добре вміє замітати сліди.

«І не лише він, а й багато інших політиків», — подумки додала Габріель.

— Нічого конкретного там немає, Йоландо. Я ж казала тобі: сенатор зізнався, що брав гроші, але ці суми в межах дозволеного.

— Я знаю, що він сказав це тобі, і я не збираюся стверджувати, що розрізняю, де тут правда, а де — брехня. Я просто визнала за обов’язок зателефонувати тобі, бо раніше сказала, що Тенч не можна довіряти. Але тепер виявилося, що не одна Тенч вважає, ніби сенатор незаконно бере гроші. Оце й усе.

— А хто ці репортери? — спитала Габріель і відчула, як у ній несподівано закипає гнів.

— Не можу назвати їхні імена по телефону. Але можу організувати зустріч. Це кмітливі хлопці. Добре знаються на законодавстві, в частині, що регулює фінансування виборчих кампаній. — Йоланда на мить завагалася, а потім продовжила: — Знаєш, вони навіть вважають, що сенаторові конче потрібна готівка, бо він... він фактично банкрут.

І в тиші офісу Габріель почулося відлуння хрипкого голосу Тенч. Після смерті Кетрін він розтринькав велику частину її спадку на невдалі інвестиції, предмети розкоші та на забезпечення своєї перемоги на попередніх партійних виборах. Півроку тому ваш кандидат був банкрутом.

— Наші хлопці хотіли б з тобою поговорити, — сказала Йоланда.

«Ще б пак», — подумала помічниця сенатора.

— Я зателефоную тобі пізніше.

— У тебе такий голос, наче ти на когось зла.

— На тебе ніколи, Йоландо. Ніколи.

І Габріель натиснула на кнопку.

Охоронець, який дрімав у кріслі біля входу до апартаментів сенатора в житловому комплексі Вестбрук, аж підскочив, розбуджений дзвінком свого мобільного, телефону. Протерши очі, він видобув телефон із куртки.

— Слухаю?

— Оуене, ти? Це Габріель.

— А, привіт, — сказав він, упізнавши її голос.

— Мені треба негайно поговорити з сенатором. Ти не міг би постукати йому у двері? Бо його номер і досі зайнятий.

— Та вже ж начебто й пізно...

— Він не спить. Я це точно знаю, — мовила Габріель занепокоєно. — Справа надзвичайно термінова.

— Як? Іще одна?

— Та ні. Та сама. Просто скажи, хай відповість на мій дзвінок, Оуене. Є дещо, про що мені терміново потрібно у нього спитати.

Охоронець зітхнув і підвівся.

— Ну гаразд, гаразд. Я постукаю в двері. — Він потягнувся і рушив до дверей апартаментів сенатора. — Але я роблю це лише тому, що він похвалив мене за те, що я тебе впустив до нього минулого разу. — І охоронець підняв стиснутий кулак, щоб гепнути в двері.

— Що ти сказав? — ошелешено спитала Габріель.

Кулак охоронця зупинився на півдорозі.

— ...сенатор похвалив мене за те, що я впустив тебе до нього минулого разу. Ти мала рацію. З цим не виникло проблем.

— Ви з сенатором про це говорили? — здивовано спитала Габріель.

— Так. А що тут такого?

— Та нічого, просто я подумала...

— Утім, це мало якийсь дивний вигляд. Сенатор не одразу пригадав, що ти заходила. Напевне, хильнув трохи зайвого з хлопцями.