Ден Браун - Точка Обману

Жінка аж підскочила, крутнувшись у кріслі і з переляку проковтнувши шматок сендвіча.

— Майку, ти? — пробелькотіла вона, бо вочевидь не чекала його появи. Вона підвелася, прикрутила звук і, не перестаючи жувати, підійшла до них. — Мені здалося, що хлопці з гульок повернулися. А ви що тут робите? — Ксавія була кремезною темношкірою жінкою з різким голосом та похмурим виразом обличчя. Вона кивнула на телевізор, де якраз по Інтернету крутили повтор документального фільму Толланда про метеорит. — Не дуже хотів залишатися надовго на льодовиковому шельфі, еге ж?

«Бо дещо сталося», — подумки відповів Толланд.

— Ксавіє, я не сумніваюся, що ти впізнаєш Коркі Марлінсона.

Ксавія кивнула.

— Рада вас бачити, сер.

Коркі тоскно поглянув на сендвіч у її руці.

— Ця штука мені дуже подобається.

Ксавія здивовано поглянула на нього.

— Я отримав твоє повідомлення, — сказав Толланд, звертаючись до Ксавії. — Кажеш, я зробив помилку в презентації? Мені хотілося б знати, яку саме.

Геолог витріщилася на нього, а потім верескливо розсміялася.

— То через це ти й повернувся? О Майку, та я ж казала тобі, що це дрібниця. Просто трохи тебе подратувала. Напевне, НАСА дала тобі дещо застарілі дані. І несуттєві. Кажу тобі: лише три морські геологи у світі могли помітити недоречність, яку ти допустив!

Толланд затамував подих.

— А ця недоречність має щось спільне з хондрами?

Ксавія аж закам’яніла від несподіванки.

— Господи! Невже хтось із тих геологів уже встиг тобі зателефонувати?

Толланд похнюпився. Хондри. Отже, все збігається. Він зиркнув на Коркі, а потім перевів погляд на геолога.

— Ксавіє, я хочу знати все, що ти можеш розповісти мені про ці хондри. Яку саме помилку я зробив?

Ксавія отетеріло дивилася на нього, певно, відчувши, що він не жартує.

— Майкле, то сущий дріб’язок. Нещодавно я прочитала одну статтю в фаховому геологічному журналі. Але я не розумію, чому ти так переймаєшся цим.

Толланд зітхнув.

— Ксавіє, хоч би як дивно це не звучало, що менше сьогодні вночі ти дізнаєшся, то краще. Усе, що ми хочемо від тебе, — це узнати про хондри і дослідити зразок кам’яної породи, який ми з собою привезли.

На обличчі Ксавії з’явився заінтригований вираз навпіл із легкою образою через те, що її тримають у невіданні.

— Гаразд, зараз я покажу тобі ту статтю. Вона в моєму кабінеті. — І, поклавши сендвіч на стіл, Ксавія рушила до виходу.

— А можна мені доїсти оту штуку? — гукнув навздогін Коркі.

Ксавія ошелешено зупинилася.

— Ви хочете доїсти мій сендвіч?

— Ну, я просто подумав, що, може, ви не...

— Треба свої сендвічі при собі мати, — відрізала вона і вийшла геть.

Толланд хихикнув, кивнувши через лабораторію на холодильник для зразків.

— Пригощайся, Коркі. На нижній полиці, між лікером та кальмарами.

А тим часом на палубі Рейчел зійшла з містка крутими східцями і рушила до вертолітного майданчика. Пілот берегової охорони дрімав, але відразу ж прокинувся, коли Рейчел постукала в кабіну.

— Уже закінчили? — поцікавився він. — Так швидко.

Рейчел похитала головою, ледь стримуючи страх і тривогу.

— Ви можете увімкнути як наземний, так і повітряний радар?

— Звісно. Радіус дії — десять миль.

— Увімкніть, будь ласка.

Не приховуючи здивування, пілот клацнув кількома тумблерами, і екран радара засвітився. Промінь почав ліниво робити оберти.

— Щось видно? — спитала Рейчел.

Пілот почекав, поки промінь зробить кілька повних обертів. Покрутивши якісь регулятори, він придивився до екрана. Там усе було чисто.

— Далеко на периферії — кілька невеличких суден, але вони прямують у протилежний від нас бік. Поблизу немає нікого. Відкрите й порожнє море на багато миль у всіх напрямах.

Рейчел зітхнула, хоча не відчула сподіваного полегшення.

— Зробіть мені послугу, коли побачите, як щось наближається — корабель, літак чи щось інше, — дайте мені знати негайно, добре?

— Нема питань. У вас усе гаразд?

— Так. Просто цікаво, чи не хоче хтось скласти нам компанію.

Пілот знизав плечима.

— Я стежитиму за радаром, пані. Коли щось зблисне, ви будете першою, хто про це дізнається.

З напруженими до краю нервами Рейчел рушила до гідролабораторії. Увійшовши, вона побачила там Коркі й Толланда. Вони стояли перед монітором комп’ютера і жували сендвічі.

Коркі гукнув їй, не встигнувши прожувати:

— Чим тебе почастувати? Рибною куркою, рибною ковбасою чи рибним салатом з яєць?