Ден Браун - Цифрова Фортеця

— Начальнику підрозділу системної безпеки, зв’яжіться, будь ласка, з комутатором для отримання повідомлення.

Джабба підкотив очі, не вірячи своїм вухам. «От настирна баба!» І проігнорував виклик.

Поклавши пейджер до кишені, Стретмор поглянув крізь темряву на блок № 3.

І простягнув руку Сюзанні.

— Ходімо.

Та їхні пальці так і не з’єднатися.

З темряви почувся довгий гортанний крик. Неподалік виринула постать — як багатотонна вантажівка, що мчить уночі з вимкненими фарами. Іще мить — і сталося зіткнення. Стретмор покотився по підлозі.

То був Ґейл. Пейджер таки видав їх.

Сюзанна почула, як «берета» стукнулася об підлогу, і на мить заклякла, не знаючи, що робити й куди бігти. Інтуїція підказувала їй тікати, але вона не мала коду ліфта. Серце підказувало їй допомогти Стретмору, але ж як? Обернувшись у відчаї, вона прислухалася: десь на підлозі мала точитися запекла боротьба не на життя, а на смерть. Але не почула нічого. Запала тиша — наче Ґейл вдарив командира і втік назад, у темряву.

Сюзанна чекала, напружено вдивляючись у ніч і сподіваючись, що Стретмор живий і неушкоджений. Минула, як їй здалося, ціла вічність, і вона прошепотіла:

— Командире?

Ще не встигла Сюзанна промовити це слово, як здогадалася, що зробила помилку. За мить ззаду її огорнув уже знайомий «аромат» Ґейла. А ще за мить вона вже беззвучно пручалася, хапаючи ротом повітря. Як і деякий час тому, Ґейл притиснув її до грудей своєю залізною хваткою.

— Як же в мене яйця болять! — прохрипів Ґейл їй на вухо.

Ноги в Сюзанни стали ватяними, а коліна — підігнулися. Зірки, що виднілися над нею крізь купол, раптом закружляли в шаленому танці.

Ґейл тримав Сюзанну за шию, як обценьками. Раптом він викрикнув у темряву:

— Командире, я спіймав твою улюбленицю. І вимагаю, щоб ти мене випустив звідси!

Відповіддю на його вимогу була тиша.

Ґейл іще міцніше притиснув Сюзанну.

— Я їй шию зламаю!

Прямо позаду клацнув курок пістолета. Голос Стретмора лунав спокійно та врівноважено:

— Відпусти її.

Сюзанна скорчилася від болю й прошепотіла:

— Командире!

Ґейл різко крутнув її на звук голосу Стретмора.

— Стріляй — і влучиш у свою безцінну Сюзанну. Хочеш спробувати?

Цього разу голос Стретмора пролунав ближче:

— Відпусти її.

— Спішу й падаю. Ти ж відразу мене вб’єш.

— Я нікого не збираюся вбивати.

— Та невже? Розкажеш про це Картукяну!

Стретмор підійшов іще ближче.

— Картукян помер.

— Не тринди. Це ти його вбив. Я сам бачив!

— Кидай Сюзанну, Ґреґу, — спокійно наказав Стретмор.

Ґейл міцніше притиснувся до Сюзанни й прошепотів їй на вухо:

— Це Стретмор штовхнув Картукяна — присягаюся!

— Вона не купиться на твій прийомчик «розділяй і пануй», — завважив Стретмор, підходячи ще ближче. — Відпусти її.

Ґейл просичав у темряву:

— Картукян — хлоп’я, заради Бога! Навіщо ти це зробив?! Щоб захистити свою жалюгідну таємницю?

Стретмор, здавалося, й оком не зморгнув.

— І що ж це за таємниця така?

— Ти, трясця твоїй матері, прекрасно знаєш, про що я кажу! Про «Цифрову фортецю»!

— Ой-ой-ой... — іронічно-поблажливо проказав Стретмор голосом холодним і незворушним, як айсберг. — То ти знаєш про «Цифрову фортецю»? Бо мені чомусь здалося, що ти заперечуватимеш і її існування.

— Пішов ти в сраку!

— Украй цікавий аргумент захисту!

— Слухай-но, йолопе, — сплюнув Ґейл. — Знай, що твій «Транскод» перегрівається й невдовзі вийде з ладу.

— Та невже? — саркастично хихикнув Стретмор. — Так чого ж ти від мене хочеш: щоб я розчахнув двері і викликав техніків із безпеки комп’ютерних систем?

— Саме так, — визвірився Ґейл. — І будеш останнім ідіотом, якщо цього не зробиш.

Цього разу Стретмор розреготався.

— Так ось у чому полягає твоя військова хитрість! Великий стратег знайшовся! «Транскод» перегрівається, тому відчини двері й випусти мене?

— Це правда, чорт тебе забирай! Я був у підземеллі! Аварійного живлення не вистачає, щоб прокачувати фреон!

— Дякую за підказку, — сказав Стретмор. — Але «Транскод» має автоматичну систему вимикання. При перегріванні він має вимкнутися — і «Цифрова фортеця» зникне сама собою.

Ґейл зневажливо пирхнув:

— Ти — божевільний. Та мені пофіг — згорить твій суперкомп’ютер чи не згорить. І цю бісову машину таки слід оголосити незаконною.

Стретмор зітхнув:

— Це белькотіння для малюків, Ґреґу. Відпусти її.