Ден Браун - Цифрова Фортеця

Три місяці тому Фонтейн довідався, що командира Стретмора покидає дружина. Він також отримував повідомлення, що Стретмор працював до абсурду довго й ось-ось у нього мав статися нервовий зрив через надмірне навантаження. Попри розбіжності в поглядах на багато проблем, Фонтейн завжди надзвичайно високо цінував свого заступника — Стретмор був людиною талановитою та здібною, мабуть, найкращим фахівцем у всьому АНБ. Водночас після фіаско зі «Стрибунцем» Стретмор постійно зазнавав величезного психологічного навантаження. І через це Фонтейн нервував; сфера відповідальності його заступника в АНБ була надзвичайно широкою, тож директор мав турбуватися про надійність та безпеку власного агентства.

Фонтейну потрібна була людина, яка б контролювала непевного й хиткого Стретмора і стежила за ним, забезпечуючи його стовідсоткову адекватність, але виявилося, що це не так просто. Стретмор був людиною сильною й гордою; і Фонтейн мав організувати це стеження так, щоб не підірвати довіру до командира та його авторитет.

І з поваги до Стретмора Фонтейн вирішив сам взятися за виконання цього завдання. Він організував невидиме стеження за діяльністю командира Стретмора в шифрувальному відділі: за його електронною поштою, його кореспонденцією всередині офісу, його нарадами — за всім. Якщо над Стретмором нависне загроза нервового зриву, директор побачить попереджувальні ознаки з його роботи. Але замість ознак нервового зриву Фонтейн виявив задум однієї з найнеймовірніших розвідувальних інтриг, з якими йому тільки доводилося стикатися. Не дивно, що Стретмор аж зі шкіри пнувся: якщо його план вигорить, то він мав стократно компенсувати фіаско, пов’язане зі «Стрибунцем».

Фонтейн дійшов висновку, що Стретмор у нормі й працює на сто десять відсотків. Як і завжди, цей чоловік був хитрий, розумний і відданий. Найкраще, що міг вдіяти директор, — це не заважати і спостерігати, як командир творить своє чудо. Стретмор виробив план... і Фонтейн не мав наміру цей план перепиняти.

Стретмор помацав «берету» в себе на колінах. Попри лють, що кипіла в нього в крові, він запрограмував себе мислити чітко. Те, що Ґреґ Ґейл посмів зачепити Сюзанну Флетчер, страшенно його дратувало, але той факт, що це була його провина, дратував його ще більше, бо то була його ідея — послати Сюзанну до блоку № 3. Стретмор міг добре дати собі раду: упоратися зі своїми емоціями, розклавши їх по поличках, щоб вони жодним чином не завадили впоратися з проблемою під назвою «Цифрова фортеця». Він був заступником директора Агентства національної безпеки. І сьогодні його робота стала важливою, як ніколи.

Стретмор уповільнив дихання, щоб угамувати нервове напруження.

— Сюзанно, ви знищили електронні повідомлення Ґейла? — спитав він спокійним діловим тоном.

— Ні, — збентежено відповіла вона.

— Ви здобули пароль?

Сюзанна похитала головою.

Стретмор нахмурився і, прикусивши губу, став швидко міркувати. У нього виникла дилема. Він міг легко ввести пароль у свій ліфт — і Сюзанна поїде додому. Але вона була потрібна йому, тут, була потрібна її допомоги в пошуку пароля Ґейла. Стретмор ще не розповів їй, що знаходження того пароля було більше, ніж справою суто наукового інтересу, — то була абсолютна необхідність. Стретмор підозрював, що він і сам може здійснити пошук невідповідностей і знайти пароль, але він уже мав проблеми із запуском програми-«слідопита». І тому не хотів ризикувати знову.

— Сюзанно, — рішуче мовив він. — Я хочу, щоб ви допомогли мені знайти пароль Ґейла.

— Що?! — підвелася Сюзанна, лиховісно блиснувши очима.

Стретмор приборкав бажання підскочити й нагримати на неї. Він знав багато про мистецтво ведення переговорів: сильна позиція завжди в того, хто сидить. Він сподівався, що Сюзанна візьме з нього приклад. Але вона не зробила цього.

— Сядьте, Сюзанно.

Вона проігнорувала його слова.

— Сядьте, — повторив він тоном наказу.

Та Сюзанна стояла.

— Командире, якщо вам і досі не терпиться знайти алгоритм Танкадо, то ви можете зробити це самі. Я хочу звідси піти.

Стретмор опустив голову й набрав повні легені повітря. «Що ж, таки доведеться їй усе пояснити. Вона того варта», — подумав він. І Стретмор ухвалив рішення: Сюзанна Флетчер почує все. Він молив Бога, щоб його рішення виявилося правильним.

— Сюзанно, — почав командир. — Я не розраховував, що ситуація зайде так далеко. — Він провів рукою по голові. — Є деякі речі, про які я вам не сказав. Інколи людині мого рівня доводиться... — Він завагався, немов збирався зробити болісне зізнання. — Інколи людині в моєму положенні доводиться казати неправду людям, яких вона любить і поважає. І сьогодні був один із таких днів. — Він затримав на ній сумний погляд. — Те, що я вам скажу, я ніколи не збирався вам казати, і не лише вам, а й узагалі — нікому...