Ден Браун - Цифрова Фортеця

— Десь поблизу Вашинґтона, пане. В окрузі Колумбія.

Нуматака здивовано вигнув брови.

— Щойно отримаєте номер — негайно зателефонуйте мені.

Непевно ступаючи в темряві, Сюзанна Флетчер перетнула приміщення шифрувального відділу й рушила до сходів, що вели до офісу Стретмора. Його офіс був найдальшою точкою в цьому замкненому комплексі, куди вона могла втекти від Ґейла.

Коли Сюзанна опинилася на горішньому майданчику сходів, вона побачила, що двері вільно розгойдуються, бо електронний замок вийшов із ладу через припинення електропостачання. І Сюзанна буквально увірвалася всередину.

— Командире! — Єдине світло в офісі Стретмора йшло від моніторів його комп’ютерів. — Командире! — знову гукнула вона.

Вона пригадала, що Стретмор мав бути в лабораторії безпеки комп’ютерних систем. Іще не відійшовши від паніки після сутички з Ґейлом, вона намотувала кола по порожньому офісу начальника. їй треба було будь-що вибратися з шифрувального відділу. «Цифрова фортеця» чи не «Цифрова фортеця», а настав час діяти: зупинити роботу «Транскоду» і вшиватися звідси. Зиркнувши на монітори Стретмора, вона кинулася до його робочого стола. «Треба вимкнути “Транскод”!» Це завдання спрощувалося тим, що вона опинилася біля термінала з дозволеним доступом. Вивівши на екран відповідне командне вікно, вона надрукувала в ньому:

Скасувати роботу

Її палець на якусь мить затримався над клавішею «Ввід».

— Сюзанно! — гаркнув голос із порога. Вона перелякано крутнулася на п’ятах, боячись, що то — Ґейл. Але ж ні — то був Стретмор. Блідий та химерний у голубуватому світінні моніторів, він стояв у дверях, важко дихаючи. — Що тут, у біса, відбувається?!

— Ком... мандире! — затнулася Сюзанна. — У блоці № 3 — Ґейл! Він щойно на мене напав!

— Як?! Це ж неможливо! Він замкнений внизу в...

— Ні, не замкнений! Він на свободі! Треба негайно викликати сюди службу безпеки! Я вимикаю «Транскод»! — і з цими словами вона простягнула руку до клавіатури.

— НІЧОГО НЕ ЧІПАТИ!!! — Стретмор кинувся до термінала й відсмикнув руки Сюзанни геть.

Вона ошелешено відсахнулася й подивилася на шефа. Уже вдруге за день вона подумала, що не впізнає цю людину. Сюзанна відчула себе страшенно самотньою.

Раптом Стретмор побачив на блузці Сюзанни кров і відразу ж пожалкував про свою поведінку.

— Господи милосердний, Сюзанно... З вами все гаразд?

Вона не відповіла.

Стретмор пожалкував, що напустився на жінку. Але його нерви були на межі. Надто багато доводилося йому контролювати одночасно — як жонглеру. Були речі, що тисли йому на психіку, речі, про які Сюзанна Флетчер нічого не знала, про які він їй нічого не сказав і молив Бога, що й не доведеться казати.

— Перепрошую, — стиха мовив він. — Розкажіть мені, що трапилося.

Сюзанна відвернулася.

— Це вже не має значення. Кров — не моя. Заберіть мене звідси — і все.

— Ви поранені? У вас щось болить? — допитувався Стретмор, кладучи руку їй на плече. Сюзанна відсахнулася, скинула руку й відвернулася. Коли Стретмор знову поглянув на її обличчя, то помітив, що жінка дивиться через його плече на стіну.

Там, у темряві, яскраво світилася клавіатура. Стретмор прослідкував за її поглядом і нахмурився. Він сподівався, що Сюзанна не помітить освітленої панелі управління. То була панель управління його особистим ліфтом. Стретмор і його гості-високопосадовці користувалися ним для того, щоб дістатися до шифрувального відділу непомітно для решти персоналу. Цей особистий ліфт опускався на п’ятдесят футів під долівку купола шифровідділу, а потім рухався горизонтально сто дев’ять ярдів крізь тунель до підземних поверхів головного комплексу АНБ. Цей ліфт, що з’єднував шифровідділ з АНБ, живився струмом від головного комплексу; і тепер він працював, попри те, що система електропостачання шифрувального відділу вийшла з ладу.

Стретмор увесь час знав, що ліфт працює, але навіть коли Сюзанна щосили гепала внизу в головні двері, він їй про це не сказав. Він не міг випустити її — поки що. Він подумав, що йому доведеться сказати їй дуже багато, щоб вона захотіла тут залишитися.

Проштовхнувшись повз Стретмора, Сюзанна швидко підбігла до тильної стіни. І стала несамовито тицяти пальцями на кнопки.

— Ну будь ласка! — благально мовила вона. Але двері не відчинилися.

— Сюзанно, — тихо зазначив Стретмор. — Для цього ліфта потрібен пароль.

— Пароль?! — сердито перепитала вона. І злобно вирячилася на кнопки. Під головною клавіатурою була ще одна — менша, із малесенькими кнопками. Кожна з них була позначена літерою алфавіту. Сюзанна різко обернулася й вирячилася на шефа.