Ден Браун - Цифрова Фортеця

А чи й справді Девід приїхав? їй дещо пам’яталося — ось він притиснувся до неї, ось він будить її ніжними легенькими поцілунками. Може, їй усе це наснилося? Вона повернулася й поглянула на туалетний столик побіля ліжка. На ньому стояла порожня пляшка шампанського, дві склянки... і записка.

Протерши сонні очі, Сюзанна накинула на голе тіло стьобану ковдру й прочитала записку:

Люба Сюзанно,

Я тебе кохаю,

Без воску, Девід.

Її огорнула тепла хвиля радості, і жінка притиснула записку до грудей. Це таки дійсно був Девід. «Без воску...» Цей код їй іще належало розшифрувати.

Щось зашаруділо в кутку, і Сюзанна підняла голову. На плюшевому дивані, ніжачись в ранковому сонці, у халаті сидів Девід Бекер і крадькома за нею спостерігав. Вона простягнула руку й поманила його пальцем.

— Без воску? — проворкувала вона, обіймаючи його.

— Без воску, — усміхнувся Девід.

Вона міцно його поцілувала.

— А тепер скажи мені, що це означає.

— Нізащо, — розсміявся він. — Подружній парі потрібна своя таємниця — так цікавіше.

Сюзанна з напускною скромністю всміхнулася.

— Якщо буде цікавіше, ніж минулої ночі, то я з ліжка не зможу встати.

Девід пригорнув її до себе, відчуваючи приємну невагомість. Учора він мало не загинув, а тепер був тут, і ще ніколи йому так не хотілося жити, як тепер.

Сюзанна лежала, поклавши голову Девіду на груди, і слухала биття його серця. їй не вірилося, що ще не так давно вона думала, що втратила його назавжди.

— Девіде, — зітхнула Сюзанна, поглянувши на записку, що лежала на столі. — Розкажи мені про «без воску». Ти ж знаєш я ненавиджу коди, які не можу розгадати.

Та Девід мовчав.

— Розкажи, — насупилася вона. — А то більше не пущу тебе до себе в ліжко.

— Так я тобі й повірив!

Сюзанна гепнула його подушкою.

— Нумо швидко розповідай!

Та Девід знав, що він ніколи про це не розповість. Бо таємниця, що крилася у «воску», була надто сентиментальною. Вона була древнього походження. У добу Відродження іспанські скульптори, які припускалися помилок при оброблянні коштовного мармуру, часто заліплювали свої огріхи речовиною, що називалася cera — тобто воск. Статуя без огріхів, яка не потребувала «ліпки», високо цінувалася як скульптура «sin cera», тобто, «скульптура без воску». Згодом ця фраза стала означати дещо чесне, щире чи правдиве. Англійське слово «sincere» пішло від іспанського sin cera — «без воску». Таємничий код Девіда насправді не був великим секретом: він просто підписував свої листи словом «щиро». Чомусь йому здавалося, що Сюзанна, дізнавшись правду, буде розчарована.

— Тобі приємно буде почути, — сказав Девід, намагаючись змінити тему розмови, — що коли я летів додому, то зателефонував президенту університету.

Сюзанна з надією поглянула на нього.

— Скажи, що ти відмовився від посади завкафедри.

Девід кивнув.

— Із наступного семестру я повертаюся до аудиторії.

Сюзанна полегшено зітхнула:

— Туди, де твоє справжнє місце.

Девід ніжно всміхнувся.

— Так, мабуть, Іспанія нагадала мені, що в житті найважливіше.

— Знову розбиватимеш серця наївних першокурсниць? — спитала Сюзанна, цьомкнувши Девіда в шию. — Що ж, принаймні матимеш час допомогти мені з редагуванням мого рукопису.

— Твого рукопису?

— Так. Я вирішила опублікувати його.

— Опублікувати? — перепитав Девід із сумнівом. — Опублікувати що ?

— Декотрі з моїх ідей стосовно протоколів перемінних фільтрів та квадратичної остачі.

Девід удавано простогнав.

— Це буде бестселер — однозначно!

Сюзанна розсміялася.

— Ось побачиш!

Він понишпорив рукою в кишені свого халата й витягнув звідти якийсь маленький предмет.

— Заплющ очі. Я дещо для тебе маю.

Сюзанна заплющила очі.

— Хочеш, здогадаюся? Вульгарний золотий перстень, геть увесь вкритий латинськими прислів’ями?

— Ні, — хихикнув Девід. — Я змусив Фонтейна відіслати той перстень на батьківщину Танкадо. — Він узяв Сюзанну за руку і щось надів на її палець.

— От брехун! — розсміялася Сюзанна, розплющуючи очі. — Я так і знала...

Вона замовкла на півслові.

Перстень на її пальці був зовсім не перснем Танкадо. То була платинова обручка з великим діамантом.

Сюзанна аж охнула від несподіванки.

Девід зазирнув їй у вічі.

— Заміж за мене підеш?

У Сюзанни перехопило дух. Вона поглянула спочатку на нього, а потім — на перстень. У її очах з’явилися сльози.

— О Девіде... не знаю, що й сказати.