Ден Браун - Цифрова Фортеця

ВР яскраво заблимала — то осердя потонуло в потоці нападників. Угорі заревіли сирени.

«Скачується інформація!»

«Швидкісні підключення в усіх секторах!»

Сюзанна рухалася, наче уві сні. Вона крутнулася до клавіатури Джабби. Обертаючись, вона на мить спинила погляд на своєму нареченому, Девіді Бекері. І знову його голос вибухнув угорі.

«Три! Різниця між 235 та 238 — три!»

Усі в кімнаті поглянули вгору на екран.

«Три!» — закричала Сюзанна, долаючи какофонію сирен та криків фахівців. Вона показала на екран. Усі простежили поглядом і побачили простягнуту руку Танкадо з трьома калічними пальцями на сліпучому севільському сонці.

Джабба аж закляк на місці.

— О Боже праведний! — Він второпав, що геніальний каліка увесь час підказував їм відповідь.

— Три — це просте число! — випалила Соші. — Три — просте число!

На обличчі Фонтейна з’явився спантеличений вираз.

— Невже все так просто?

— Скачується інформація! — скрикнув технар. — І скачується дуже швидко!

В одну мить всі, хто був на подіумі, рвонули до термінала — маса людей із простягнутими руками. Але Сюзанна, як вправний гравець у регбі, кинулася напрямки через натовп, першою опинилася в «заліковому полі» і вдрукувала цифру 3.

І на екрані, що панував над усім цим гармидером, з’явився простий напис:

Ввести пароль З?

— Так! — скомандував Фонтейн. — Негайно!

Затамувавши подих, Сюзанна опустила палець на клавішу «Ввід». Комп’ютер пискнув один раз.

Усі стояли, боячись поворухнутися.

Минуло три болісно довгі секунди, але не сталося нічого.

Сирени вили й далі. П’ять секунд. Шість.

«Скачується інформація!»

«Жодної зміни!»

Мідж аж підскочила і стала несамовито тицяти пальцем на екран угорі.

— Дивіться, дивіться!

А на екрані з’явилося повідомлення.

Код-убивцю підтверджено

— Завантажити фільтри системного захисту! — скомандував Джабба.

Та Соші випередила його і вже встигла послати команду.

— Скачування інформації перерване! — заволав технар.

— Вторгнення перепинене!

На ВР угорі почав відновлюватися перший захисний щит. І чорні лінії, що нападали на осердя, були миттєво відрізані.

— Поновлюється! — скрикнув Джабба. — Ця бісова штука поновлюється!

Усі на якусь мить завмерли, мимоволі відмовляючись вірити, боячись, що за кілька секунд усе знову рухне. Та ось почав з’являтися другий захисний щит, потім — третій. І за кілька секунд повністю відновилася вся система фільтрів. Банк даних знову був під надійним захистом.

У приміщенні вибухнув радісний гармидер. Хаос. Технарі обнімалися, тріумфально підкидаючи вгору комп’ютерні роздруківки. Сирени стихли й замовкли. Брінкергоф обхопив руками Мідж і так і завмер. Соші Вибухнула зливою сліз.

— Джаббо, — суворо спитав незворушний Фонтейн. — Скільки їм вдалося витягнути?

— Дуже мало, — відповів Джабба. — Дуже мало. Жодного повного документа.

Фонтейн повільно кивнув, і в кутиках його рота промайнула тінь посмішки. Він озирнувся, шукаючи поглядом Сюзанну Флетчер, але та вже йшла до передньої частини кімнати. Перед нею був Девід, чиє обличчя займало увесь стінний екран.

— Девіде!

— Привіт, красуне! — усміхнувся він.

— Повертайся додому, — сказала вона. — Негайно ж повертайся додому.

— І зустрінемося в «Кам’яній садибі»? — поцікавився він.

Вона кивнула, і на очах у неї виступили сльози.

— Домовилися.

— Агенте Сміт! — гукнув Фонтейн.

На екрані за Бекером з’явився Сміт.

— Слухаю, сер.

— Виявляється, у містера Бекера сьогодні побачення. Потурбуйтеся, щоб він дістався додому негайно.

Сміт кивнув.

— Наш літак — у Малазі. — Він поплескав Бекера по плечу. — У вас попереду приємна подорож, професоре. Коли-небудь літали на «Лірджет-60»?

Бекер усміхнувся.

— Давно. Аж учора.

Сюзанна прокинулася, коли вже сяяло сонце. Його лагідні промені пробивалися крізь штори й падали на її пухове ліжко. Вона потягнулася до Девіда. «Невже це мені сниться?» Її тіло й досі було неслухняним і виснаженим після вчорашньої ночі, а в голові трохи паморочилося.

— Девіде? — простогнала вона.

Тиша. Сюзанна розплющила очі, і досі відчуваючи кольки в шкірі. Ліжко біля неї було холодне. Девіда не було.

«Це мені сниться», — подумала Сюзанна. Вона сіла, підклавши подушку під спину, й оглянула кімнату, оформлену у вікторіанському стилі — скрізь мережива та антикваріат. То був найкращий люкс у готелі «Кам’яна садиба». Її невеличка валізка лежала посеред дубової підлоги... а її нижня білизна — біля ліжка на кріслі у стилі королеви Анни.