Джон Бакен - Тридцять дев’ять сходин

Я натягнув його синій кашкет і білий халат, підхопив бідони, зачинив двері і, насвистуючи, спустився вниз. Портьє внизу велів мені заткнутися — схоже, моє маскування виявилося досить удалим.

Спочатку я подумав, що на вулиці нікого немає. Потім я помітив поліцейського, що маячив за сто ярдів від мене, і самотнього зіваку, який неспішно прогулювався на протилежному боці. Щось змусило мене підвести очі та поглянути на будинок навпроти: там, у вікні другого поверху, я помітив чиєсь обличчя. Проходячи під вікном, зівака подивився вгору, і мені здалося, що він обмінявся з людиною у вікні умовним знаком.

Я перетнув вулицю, весело посвистуючи і наслідуючи розв’язну ходу молочника, потім увійшов у перший-ліпший провулок, що огинає будівельний майданчик. У провулку було безлюдно, і я спустив бідони в щілину між дошками огорожі будівельного майданчика, а слідом відправив кашкет і халат. Не встиг я натягнути полотняну кепку, як із-за рогу з’явився листоноша. Я побажав йому доброго ранку; він відповів мені тим же. Цієї миті годинник на церкві в сусідньому кварталі пробив сьому.

Не можна було гаяти ні секунди. Діставшись Юстон-Роуд, [18] Вулиця, що з’єднує західну частину Лондона зі східною. Одна з найважливіших транспортних магістралей англійської столиці. я помчав щодуху. Годинник на вокзалі показував п’ять хвилин по сьомій. Купувати квиток не було часу — не кажучи вже про те, що я так і не вирішив, куди саме їду. Носильник повідомив мені номер платформи; вибігши на неї, я виявив, що потяг уже рушив. Двоє перонних контролерів перегородили мені шлях, але я ухилився від них і скочив на підніжку останнього вагона.

Три хвилини по тому, коли ми з гуркотом проносилися через північний тунель, мене вже допитував роздратований провідник. Він виписав мені квиток до Ньютон-Стюарта [19] Місто на південному заході Шотландії. — першого-ліпшого міста, яке спало мені на думку, — і випровадив із купе першого класу, де я встиг улаштуватися, у вагон для курців третього класу, де моїми сусідами виявилися моряк і огрядна пані з малюком на руках. Провідник пішов, невдоволено буркочучи під ніс, а я витер піт з чола і, старанно напираючи на шотландську вимову, повідомив своїх супутників, що ловити потяги — ще та морока. Я вже увійшов у свою роль.

— Ну й нахабний тип цей провідник, а! — обурилася пані.— 3 такими тілько й можна по-нашому. Причепивсь до дитя, чом без квитка, а їй тілько в серпні рік. А ще забороняв, щоб цей жельтмен плювавсь!..

Моряк похмуро кивнув, і я почав нове життя в атмосфері непокори владі. А заразом нагадав собі, що за якийсь тиждень перед тим уважав цей світ нудним.

Подорож на північ проходила в чарівній обстановці. Стояла чудова травнева погода, біля кожної огорожі цвів глід, і я врешті-решт запитав себе: чому, ще будучи вільною людиною, я стирчав у Лондоні й жодного разу не насолодився цими воістину райськими заміськими красотами? Я не ризикнув показатися у вагоні-ресторані, але в Лідсі придбав кошик із усякою їжею і розділив частування з товстухою. Крім того, я купив ранкові газети з новинами про дебютантів майбутнього дербі і початок крикетного сезону, а також із дописом на кілька абзаців, який сповіщав про те, що балканський конфлікт остаточно вщухає і британська ескадра повертається в Кіль.

Покінчивши з газетами, я дістав чорний записник Скаддера і заходився його вивчати. Майже весь він був заповнений короткими записами, які в основному складалися з цифр. Лише де-не-де зустрічалися імена або географічні назви, написані друкованими літерами. Так, мені весь час потрапляли на очі слова «Хофгаард», «Люневіль», «Авокадо». Особливо часто траплялося слово «Павія».

Тепер я остаточно переконався в тому, що Скаддер нічого не робив без причини, і цифрові записи в книжці, швидше за все, являли собою якийсь шифр. Такі речі завжди мене цікавили — я встиг попрацювати з військовими шифрами, коли служив офіцером розвідки біля затоки Делагоа [20] Затока Індійського океану біля берегів Мозамбіку (сучасна назва — затока Мапуту). під час бурської війни. Я добре знаюся на шахових задачах і різноманітних головоломках і завжди вважав себе непоганим дешифрувальником. Текст у записнику нагадував шифр того типу, у якому кожній букві алфавіту відповідає певний набір цифр, але будь-яка кмітлива людина знайшла би ключ до такого шифру за годину-дві, а Скаддер навряд чи задовольнився б настільки елементарним кодом. Я зосередився на словах, написаних друкованими літерами, оскільки хороший цифровий шифр можна отримати саме за допомогою ключового слова, яке задає послідовність літер.