Ростислав Самбук - Фальшивий талісман

Толкунов посуворішав.

— І умови, — заперечив. — Я от до війни, до того, як мене узяли до армії, в МТС працював. Сестра мене виховувала, батьки в нас рано померли, потім виріс і сестрі допомагати почав. Троє дітей в неї…

Бобрьонкові стаю шкота капітана: важке дитинство, потім школа ФЗН, робота в МТС. Де ж тут по-справжньому вчитися?

Але Карий не дав Толкунову жодної можливості для відступу.

— Неправильно міркуєте, капітане, — заперечив, — ну й що, коли в МТС? Наша країна — єдина в світі, котра дала таким, як ви, змогу вчитися. Чому не пішли до вечірньої школи? Вирішили, що семирічки вистачить? А тепер каєтесь? Я вам так скажу: коли б лишилися сержантом чи старшиною, не дуже-то й турбувалися б про освіту, правда?

— Хто його зна… — промимрив Толкунов.

— Авжеж, — вів далі полковник, — а ви доросли до капітана, розшукувач з вас справді першокласний, хто ж вам на звання скулитиметься? Чин маєте високий, назад в робітники МТС чи сержанти вертатися не хочете, ось ви й задумалися…

— Я й кажу: курси мені потрібні.

— На курси ми вас колись пошлемо, Толкунов. Перша змога з’явиться, пошлемо, скоро не обіцяю, бачите, німці здаватися не хочуть, але коли справи дозволять, відрядимо вас, капітане, вчитися. І це добре, що самі цього прагнете, приємно чути, аби тільки щиро.

— Можете не сумніватися.

— Не сумніваюся, капітане, однак хочу дати пораду. З власного досвіду. Не чекайте курсів, самі вчіться. Всього вчіться, книжка якась потрапить, якщо читати можете, читайте, ніщо в нашому житті не пропадає марно. — Нараз посміхнувся лукаво, Ще понюхав квітку й пояснив: — Мені також зовсім недавно сказали, як називається. Я і запам’ятав, так про всяк випадок. А ви кажете: ботанік!

Вони вийшли на дбайливо розчищене й підготовлене для зустрічі ворожого літака поле.

— Посадка з того боку? — кивнув полковник ліворуч.

— Так.

— Ви знаєте, майоре, в чому полягає найголовніше ваше завдання?

— Гадаю, так.

— Прошу пояснити.

— Літак не повинен піднятися в повітря, якщо екіпаж відчує небезпеку в момент приземлення.

Полковник задоволено гмикнув.

— І що зроблено для цього?

— Прошу… — Бобрьонок зовсім по-цивільному змахнув рукою, запрошуючи Карого йти за ним. Метрів за двадцять зупинився.

— Обережно, товаришу полковник, — попередив, — обережно, бо можете поламати ногу.

Нахилився і показав закамуфльовану канаву, котра тягнулася впоперек усього поля.

— Бачите, — мовив не без задоволення, — її і зараз, удень, помітити важко, а що вже казати про ніч? Цієї канави достатньо для пошкодження шасі будь-якого літака.

— А якщо вони наїдуть на канаву під час посадки?

— Виключено. Вогнища палитимемо з того боку, мусять зупинитися, не доїхавши.

— Чудово, які ще сюрпризи приготували дорогим гостям? Прожектор встановлено?

— Аякже. Навпроти зльотної смуги. В разі чого ми засліпимо екіпаж. Нікуди не дінуться, товаришу полковник. Спорудили бліндажі, замаскували їх, бачите, нічого не помітно.

— Так, не помітно, — погодився Карий.

— Усе поле прострілюється, миша не сховається. Навіть якщо цілий десант висадять, і його зустрінемо. З того боку в ярочку розташований взвод бійців, кожен точно знає своє завдання. Гадаю, осічки не буде.

— Здається, все гаразд, — мовив Карий. — А де чомусь завжди виникають непередбачені обставини. Складне наше життя, майоре.

— Не ті слава, товаришу полковник…

— Ось ти вже й слів почав мене вчити… — пожартував Карий. — Доповідай краще, як зустрічатимете їх.

— Так, як і домовлялися.

— Як домовлялися, пам’ятаю, нового нічого?

— Ні. Коли літак зупиниться, до нього підійдуть радист і Олексюк. Привітають екіпаж із щасливим прибуттям. Розмовлятимуть, намагатимуться з’ясувати подальші наміри диверсантів, а потім хтось із них впустить ліхтарик. Це умовний знак нашій оперативній групі. Тоді почнемо їх брати.

— Живими, обов’язково живими.

— Таке завдання поставлене. Оперативників очолить Толкунов.

— Розумно, майоре, а який настрій в Олексюка з радистом? Не підведуть?

— Ми показали їм і канаву, і прожектор, і бліндажі. Щоб знали: у диверсантів немає шансу на порятунок, в крайньому разі всі ляжуть на цьому полі, й вони разом з тими. Вважаю, зроблять усе, щоб полегшити свою долю.

— Поглянемо на бліндажі, — розпорядився полковник.

Вони пройшли до першого бліндажа в куті поля. Його не можна було помітити за кілька кроків. Замаскований гілками, сприймався як звичайний кущ. У бліндажі було встановлено великокаліберний кулемет, тільки він міг скосити екіпаж літака та диверсантів за кілька секунд. А таких кулеметів встановили аж чотири.