Ростислав Самбук - Фальшивий талісман

Розшукувачі пішли, а Карий накидав текст радіограми й наказав покликати агентів.

— Ознайомтеся, — наказав радистові, — усе правильно?

“Майданчик для приземлення літака за шість кілометрів на південь від села Квасова. Підготовлений для посадки. Чекаємо вказівок. Тридцять сьомий”.

— Усе правильно, — ствердив, — коли передавати?

— Ваш графік виходу в ефір?

— Необмежений. Нас чекають цілодобово. Тому, — посміхнувся похмуро, — я нічого не запідозрив, коли той бандера викликав мене із схрону.

— Скажіть йому спасибі, — порадив Карий, однак радист лише насупився і нічого не відповів.

— Можете не сумніватися, — нараз заскочив Олексюк, — ми все виконаємо, як потрібно.

Полковник зміряв його байдужим поглядом: від Олексюка, власне, нічого не залежало, й взагалі у запланованій радіогрі він був як зайва спиця в колесі — Карий лише на всяк випадок тримав його під боком і, як виявилося згодом, дуже передбачливо.

А тепер полковник наказав провести агентів до кімнати, де було підготовлено для виходу в ефір рацію, захоплену в диверсантів.

Радист натягнув навушники й застукав ключем. “Цепелін” одізвався мало не одразу, отже, справді, на них чекали, і агент сказав правду. Радист передав у ефір зашифровану радіограму. Одержав підтвердження, що повідомлення прийняте й відповідь буде через десять хвилин.

Карий нетерпляче походжав кімнатою. Нарешті “Цепелін” вийшов в ефір, на папір лягли цифри, і одразу полковнику подали розшифрований текст:

“Негайно повідомте, де старший групи Вячеслав Харитонов провів вечір перед вильотом на завдання?”

Ясно, це була перевірка. Але ж старшого групи вбито, і, якщо не відповісти на запитання, “Цепелін” припинить зв’язок.

Карий відчув холодок під серцем: невже вдало розпочата операція закінчиться так безглуздо?

Прочитав радіограму агентам. Радист лише похитав головою, а Олексюк наморщив чоло й підвів застережливо руку.

— Чекайте, — сказав нерішуче, — чекайте, Харитонов щось хвалився… Дай, боже, пам’яті…

Полковник нетерпляче втупився в нього — невже не пригадає?

— Так, — раптом рішуче мовив Олексюк, — точно, він казав, що цілий вечір сидів разом з оберштурмфюрером Телле. Той інструктував його востаннє.

Чоло в Карого розгладилося.

— Пишіть, — наказав Щеглову й продиктував відповідь.

“Останній вечір перед вильотом на завдання старший групи Вячеслав Харитонов провів з інструктором школи Телле. Прошу врахувати, якщо ви нам не довіряєте, то ми без вас обійдемося легше, ніж ви без нас. Тридцять сьомий”.

Телеграму швидко зашифрували й радист знову вийшов в ефір. Потяглися хвилини чекання. Нарешті надійшла відповідь:

“Чекайте літак через три доби. О двадцять другій годині післязавтра виходьте на зв’язок, одержите підтвердження. “Цепелін”.

Полковник обтер акуратно складеною хусточкою чоло. Наказав вивести агентів. Хвилину чи дві сидів, обдумуючи повідомлення, і пішов дзвонити по ВЧ генералові Рубцову.

19

Після обіду Марков мав ще вільних півгодини й скористався з цього, щоб почитати газету. Навіть від читання геббельсівських газет іноді мав задоволення, особливо коли йшлося про скорочення лінії фронту й залишені німецькими військами різні міста.

Читав і розмірковував: скоро, через місяць — два, ну, в крайньому разі через три, Червона Армія звільнить місто, “Цепелін” знову передислокується кудись у тил, потім ще раз — і до Берліна рукою подати. Наші дивізії увірвуться в столицю рейху.

Нема ні “Цепеліну”, ні головного управління імперської безпеки, ні Гіммлера з Кальтенбруннером, не буде навіть самого фюрера, черговий портрет якого надруковано сьогодні в газеті.

Фюрер обіцяє нову зброю!

А дідька, малошановний, черговий блеф, у який ще вірять тільки дурники.

Хтось сів поруч Маркова на лавку, той незадоволено скосував поглядом, та, побачивши Сидоренка, забув про газету. Сидоренко працював на аеродромі — досвідчений інженер, який потрапив у полон і після поневіряння по таборах був зарахований до обслуги аеродрому. Вже рік, як Сидоренко працював з Сивим.

— Ну? — запитав коротко Марков, не відкладаючи газети.

— Такі справи, Григорію Григоровичу: вчора на аеродром прибув літак. Унікальний. Називається “Арадо-332”. Висока швидкість і стеля польоту, точно не знаю скільки, але до біса. Самих лише кулеметів дев’ять штук, і цікаво от що: літак оснащений зовсім новим шасі — дванадцять гумових котків, де завгодно сяде, і відкидний трап, по якому просто з літака можна виїхати мотоциклом. Я сам не бачив, й близько не підпускають, але німці-технарі хвалилися.