Теодор Константін - Зірка впаде опівночі

— Де він його взяв? У кого? — поцікавився капітан Смеу.

— У вас, пане капітан! Пригадуєте ті нічні відвідини? Знаєте, хто то приходив? Ваш ординарець. Він і взяв муляж ключа. А потім у молитовнику його святості ксьондза їм передали готовий ключ.

Молодший лейтенант Параскивеску несміливо підняв руку.

— Дозвольте, пане генерал, звернутися до пана Улі?

— Прошу!

— Дякую вам!.. Пане Уля, ви говорили, що Войнягу впізнав у старшині Доробеці одного з агентів гестапо. Звідки ж йому було відомо?..

— Відповідь на це питання, якого, до речі, я сам не міг розгадати, дав мені Доробец. У молодшого лейтенанта була наречена, яка працювала на гестапо. Вона намагалася залучити до роботи і його, але він відмовився й порвав з нею. Виказати її не міг, бувши певним, що залізногвардійці Антонеску не зважаться навіть пальцем зачепити гітлерівську шпигунку. Саме в неї Войнягу часто зустрічався з старшиною Доробецом. Він ревнував її до нього. Тоді їй довелося пояснити ці свої стосунки. Вона запропонувала і йому піти на службу в гестапо.

Капітан Смеу давно вже поривався щось сказати і зрештою запитав:

— Ну, а як же листи моєї дружини?

Уля посміхнувся. Капітанове запитання, здавалося, розвеселило його.

— Відповідаючи вам, я мушу відзначити, що своїм ставленням до справи Барбу ви викликали певну підозру.

— Як це? — розсердився Смеу.

— Звичайно, ця підозра не зайшла так далеко, щоб я вважав вас агентом абверу. Але ви так запально обвинувачували сержанта-зрадника, що я вже подумав, чи не ховається за вашим гнівом щось інше.

— Тобто?

— Ну, приміром, якісь мотиви особистого характеру, через що ви прагнули позбутися його за всяку ціну, обвинувачуючи в різних вигаданих злочинах. Прошу вибачення за те, що я так подумав про вас, однак вам добре відомо, що для нас, контррозвідників, не існує людей поза підозрою. Саме тому я й змушений був поритися у ваших речах. Розчин для проявлення мікрофотографій, а також конверти з відклеєними марками змусили мене замислитись. Хоч пояснення цим фактам не важко було знайти, адже таким методом часто користувалися шпигуни, — проте я не мав достатніх доказів, щоб звинуватити вас у шпигунстві. До того ж найкращим аргументом, що заперечував будь-яку провину, була ваша посада. Коли б ви служили гітлерівцям, то абвер уже давно знав би секрет дії шифрувальної машини. Цим фактом я не міг знехтувати. Як-не-як, а саме зникнення марок на трьох конвертах допомогло мені напасти на слід, — я почав підозрювати Некулая Телимбу. Сьогодні ми вже знаємо всю правду. Це він поклав у ваш похідний сундучок ту пляшечку з розчином, яким він раніше користувався. Через листи, послані вашою дружиною, Некулай і Доробец одержували вказівки від резидента. Ви мусите знати, що спершу вони лише збирали військову інформацію, секрет дії шифрувальної машини їх ще не цікавив. Точно не знаю, як це робилося, — розслідування ще триває, — але можна уявити, що хтось замінював марки на конвертах іншими марками з мікрофотографованими наказами. Потім ці листи прибувала на фронт. Ви їх одержували, перечитували і, як це роблять всі, складали разом. А Телимбу нишком відклеював марки, проявляв їх, і, таким чином, читав розпорядження свого резидента. Коли фронт віддалився, вони підтримували зв'язок з резидентом через агентів, залишених в тилу, або звичайних комісіонерів, як от, приміром, ксьондз. Іноді їм вказували деякі потаємні схованки. Згадайте хоч би капличку в угорському містечку, в якій Телимбу взяв нове письмове розпорядження. Перший особливий інтерес до шифрувальної машини виявив Герман Гартман. Він і склав весь план. А потім замінив його іншим, «колосальним» планом. І потерпів поразку. Боячись відповідальності, відразу накивав п'ятами. Але Германа вистежили, і Некулай одержав наказ знищити його. Чому цю ризиковану справу доручили Телимбу, який мав важливіше завдання? Я сказав би, що терористичні акти не входять в обов'язки шпигунів. Доробец вважає, — і по-моєму він має рацію, — що полковник Карл довідався про Германа в останню мить, коли фронт знову просунувся вперед. Не маючи під рукою когось іншого, і наказав Некулаю знищити його, щоб той знову не зник. До того ж полковник Карл, здається, вважав свого помічника великим суперником. Це видно не лише з особистих оцінок, даних Германом своєму шефові, а й з того, що шеф, навіть ставлячи під загрозу основне завдання, наказав Телимбу вбити його.

— Гаразд, але звідки абвер довідався, що ми розташуємося в цьому замку? — запитав лейтенант Тимплару.