Теодор Константин - Балтазар прибуває в понеділок

— Майже зовсім ні! Дуже рідко пише його тітка, яка виховувала його після смерті батька, бо мати померла ще раніше, коли він не мав і п’яти років.

— Я хотів би поставити питання, яке, мабуть, здасться вам недоречним. Визнаю, якоюсь мірою й мені так здається; але коли вже мені стукнуло в голову, то не можу втриматися від спокуси. Скажіть мені, ви не помітили, чи не має Детунату нахилу до містики?

— До містики? Зовсім ні. Скоріше він людина сентиментальна. Мабуть, не збрешу, якщо твердитиму — він дуже сентиментальний.

— Так?.. І чому ви дійшли такої думки?

— Я зробив такий висновок з того, що він мені розповів про дівчину, в яку, як він говорив, був закоханий. Ви, очевидно, не знаєте, що в Плаурі, де міститься батальйон, розпушена смуга, яка відділяє нас від сусідів, тягнеться відразу поза казармою. По той бік кордону будинків, може, з десять стоять не далі, як за вісімдесят метрів. У тих будинках мешкають чоловіки, жінки…

— І молоді дівчата? — додав Богдан.

— Вірно! І молоді дівчата. Між ними одна, в яку закохався Детунату. Ви мене спитаєте, як він познайомився з нею? Особисто він не знайомився, а бачив її лише крізь бінокль, коли вартував на вежі, а дівчина вийшла на балкон полити квіти.

— І чим скінчилася ця ідилія?

— Вона скінчилася того дня, коли солдат першої черги, в тому числі й Детунату, було розподілено по заставах.

Справді» це лише так мовиться, що скінчилася. Детунату твердить, що він її любить, і заявив мені, що одружиться з нею, коли вийде в запас,

— Цікава історія, — потішався Богдан.

Та капітан Кодру подивився на нього підозріло.

— Як це так? Ви гадаєте, що Детунату розповів мені нісенітницю?

— Я невірно висловився. Краще було б сказати: «Цікавий випадок».

— Тим більше, що дівчина нічогісінько не знає про його існування.

— То звідки ж Детунату знає, що вона захоче вийти за нього заміж? Більш того, звідки йому відомо, що вона неодружена? Чи що вона не одружиться, поки він дослужить?

— Ось що мені відповів Детунату, коли я його запитав саме про це: «Товаришу капітан, серце, герце мені підказує, що вона неодружена й захоче вийти за мене. Якщо ж серце мене обманює, тоді мені залишиться лише скоритися долі. Але я знаю старовинні слова: купив не купив, а поторгуюся. А коли мені відома ця розумна приказка, то, щойно вийду в запас, одержу паспорт і поїду просити.її руки». Як бачите, Детунату в жодному разі не можна обвинувачувати у відсутності оптимізму.

— Звичайно, в жодному разі.

Знову між ними запала тиша. В стайні Мата-Харі не вгавала стукати копитом. Лише час від часу вона згадувала, що треба потертися клубом об перегородку.

Трохи згодом капітан Кодру спитав:

— Чи вам цікаве те, що я розповів про Детунату?

— Самі по собі факти досить цікаві. Та я не сказав би, що вони мені пригодяться у висвітленні питання, яке нас турбує. Та здається, пора лягати спати. Сьогоднішній день завдав мені багато турбот.

Вони встали. Капітан Кодру провів Богдана до воріт. Тому що в нього ніде було його покласти, то він влаштував його до сусіду. Вони розсталися, побажавши один одному доброї ночі і гарних снів.

Кімната була прохолодна й пахла грушами. Цей запах був цілком нормальним, бо хазяйка перед тим, як лягти, залишила йому на столі у вазі цілу купу груш бергамоток. Вони так сильно пахли, що Богдан подумав, ніби він на леваді. Узяв з вази грушу, відкусив, потім поставив стільця біля відчиненого вікна. Він пішов від капітана

Кодру не тому, що хотів спати, а тому, що хотів поміркувати над подіями минулого дня. Справді» Богданові немає чим бути задоволеним. Він не дізнався нічого особливого, що хоч скільки-небудь виправдовувало б його прибуття до застави. Нічого цікавого, що зрештою примусило б його начальника сказати: «Ну, хлопчику, все, скидаю капелюха!»

Нічого, абсолютно нічого цікавого. Таємниця була нерозгадана, мов ніч без початку і без кінця. Справді, загадкова поведінка Детунату складала, мабуть, лише один бік таємниці, яка огортала Балтазара.

Великий Балтазар! Супершпигун Балтазар!.. В рапортах різних контррозвідок його тільки так і називали щоразу, коли говорили про цього шпигуна, який викликав кошмари в керівників великих трестів і концернів. Ось уже кілька тижнів, як між їхнім відділом і великим Балтазаром почалася боротьба не на життя, а на смерть. Та коли вони були вже на віддалі одного кроку від перемоги, Балтазар вислизнув: перейшов кордон!

Богдан зітхнув. Хотів запалити цигарку, та відмовився. І, кидаючи за вікно сірника, який світився, мов світлячок, спитав сам себе голосно: