Богомил Райнов - Ранок дня не визначає

«Перебудете кілька днів, тим часом вам забезпечать канал…» Скільки днів, який канал і куди? На ці запитання може бути безліч відповідей. Марно розпитувати даму — вона нічого не знає. Зайве нервувати й грюкати кулаком по столу. Клієнтові дозволено вередувати тільки тоді, коли він платоспроможний, а я нічого більше не можу запропонувати.

Лише на п'ятий день близько опівночі ситуація трохи змінюється — прибуває Сеймур.

— Може, приготувати вам щось поїсти? — запитує Мод, як завжди, вірна собі в цьому питанні.

— Чи є у вас смажений мигдаль? — у свою чергу запитує американець.

— Гадаю, знайдеться.

— То принесіть. Цього нам вистачить. Як ви знаєте, наш Альбер п'є віскі тільки з мигдалем.

Дама приносить питво й мигдаль, до якого, звісно, ніхто не доторкається, й виходить.

— Якось ви цікавились, чи люблю я музику, тому хочу запропонувати вам дещо послухати, — каже Сеймур, виймаючи з кишені мініатюрний магнітофон. — Мені буде приємно почути вашу думку з приводу цього речитативу.

Він ставить прилад на столик і, перш ніж натиснути на кнопку, додає:

— Наберіться терпіння. Дует трохи розтягнутий.

Запис не високої якості, проте досить розбірливий, щоб одразу ж встановити, що виконавці дуету — Райєн і Томас.

Райєн. Як посувається розслідування?

Томас. Воно вже закінчено.

Райєн. Я вас не про це питаю. Питаю — як посувається розслідування?

Томас. Як же ви хочете, щоб воно посувалося? Все настільки ясно, що далі нікуди.

Райєн. Коли б усе було настільки ясно, вам би не минути лиха.

Томас. Не розумію.

Райєн. Ви все чудово розумієте, але й досі сподіваєтесь, що я лише гублюся в здогадах. Ні, не в здогадах, а в фактах! У мене так багато фактів, що я просто гублюся в них, Томасе. І всі вони пов'язані з вашими брудними оборудками.

Томас. Я таки справді нічого не розумію.

Райєн. Тому що ви не в курсі деяких справ. Якщо я вирішив не спростовувати вашої версії перед перевірочною комісією, то це було з мого боку не наївністю, а просто бажанням не виставляти напоказ наші сімейні чвари…

Томас. Яку це «мою» версію? Хіба ж ми не домовилися, що говорити?

Райєн. І про що ж ми домовилися? Чи не думаєте ви, що я отак і повірив у вашу вигадку про вибух? Ні, ви таки справді не в курсі деяких речей. Ну, наприклад, під час вибуху я був не в своєму кабінеті у Франкфурті, а поблизу місця подій. Майже поруч, тільки вище, Томасе, а точніше — на горбі, що над базою, звідки чудово видно всю територію бази.

Томас. Яке це має значення, де ви були…

Райєн. Для вас — вирішальне, Томасе. Всупереч вашим свідченням, ви тоді бігли до контори, втікаючи від пострілів Ерліха. Адже ваша версія така: Ерліх почав у вас стріляти, ви побігли до канцелярії, і саме тоді випадкова куля німця спричинила вибух. По-перше, пострілів не було. По-друге, коли б ви бігли до канцелярії, я б вас бачив.

Томас. До вашого відома, постріли таки були. Тільки Ерліх стріляв з глушителем. І знову ж таки, до вашого відома, глушитель потім було знайдено.

Райєн. Тому що ви передбачливо кинули його у вогонь. Це був ваш глушитель, з ним ви стріляли й самі підірвали склад, вискочивши з нього в бічні двері, з боку лісу. Саме так: залишили німця перевіряти товар, самі вислизнули запасним виходом і звідти стрельнули в якусь вибухівку, певно, заздалегідь підкладену десь у зручному місці.

Томас. І ви ще запевняєте мене, що не губитеся в здогадах…

Райєн. Ви не бігли до контори, Томасе, й пострілів не було чути…

Томас. Я сказав вам, що той негідник мав на пістолеті глушитель.

Райєн. А якщо він носив при собі глушитель, значить, збирався застрелити вас… Коли перевірочна комісія, до якої входять переважно ваші друзі, погодилася прийняти такі вигадки, то я не згоден.

Томас. Я сказав вам: він наполягав, хотів одержати «своє». У відповідь на це я, звичайно, розсміявся. «Параграф для підкупу не передбачений», — сказав я. А він: «Не маєш готівкою, — каже, — можна й натурою — ящик пістолетів розв'яже всі проблеми, тільки не з тих, музейних експонатів, и щось сучасне». Я у відповідь розсміявся, і тоді…

Райєн. Ясно. Напад нестримного сміху. Мені б теж треба було розсміятися вам у відповідь, та я стримуюсь. Я вас навіть де в чому розумію. Ви крали як хотіли, шановний, і це тривало роками. А німець був співучасником деяких крадіжок, тобто потенціально небезпечний свідок. Тож ви і вважаєте, що дуже вдало здихалися його, не кажучи вже про те, що знищили й сліди своїх крадіжок. Під час ревізії ви спишете всю нестачу товару за рахунок складу, що згорів, чи не так? Але помилка ваша в тому, що ви трохи спізнилися.