Богомил Райнов - Ранок дня не визначає

— Гадаю, ви не братимете на себе турботи про транспортування запасних частин?

— Звичайно, ні.

— Наскільки я зрозумів, це покладено на якогось Ерліха.

— Саме так.

— У такому разі передача грошей і товару може відбутися так, як ви бажаєте, тобто одночасно. Поки Томас і ваш Ерліх працюватимуть на складі, ми робитимемо свою справу, тільки в іншому місці.

І він викладає мені своє рішення, яке я приймаю без заперечень, бо воно однаково зручне для обох. Маю на увазі його й Сеймура. Згортаю папірець з рахунком, ховаю в кишеню й підводжусь.

— Не надавайте великого значення цьому документу, — про всяк випадок попереджає Райєн. — Це фактура «для годиться», яка нічого не варта.

— Зрозумів, — киваю я. — А друга у вашій шухляді. Мене чекає ще одна зустріч — цього разу непередбачена.

Виходячи з «Семсона», я здибуюся з Ерліхом.

— Сподіваюсь, ви шукаєте на мене? — кидаю я.

— Здається, нам з вами призначено побачення аж на п'яту годину, — озивається Ерліх.

— Тоді ви, певно, йдете до Райєна.

— Вам це неприємно?

— Не виключено. Як правило, контакти між двома особами відбуваються на шкоду третій.

— Третя особа — це не ви, — заспокоює мене Ерліх. І, довірливо нахилившись до мого вуха, неголосно додає: — Я вирішив провчити того неприємного типа.

— Дивіться, щоб ваш урок не завадив укладенню нашої угоди.

— Навпаки. Після того, як я дещо розповім Райєнові, він, гадаю, поставиться до вас з більшим довір'ям.

Коли о п'ятій годині ми зустрічаємося з Ерліхом в одному закладі поблизу вокзалу, я не розпитую його про зустріч з черепахою, і він теж не вважає за потрібне щось розповідати мені про це. Наша увага цілком зосереджена на завтрашньому дні.

Завтрашній день. Великий день. І Сеймур, і Райєн, і Томас, і Ерліх, і навіть кожна з жінок сподіваються, що цей день їм щось принесе — успіх, гроші чи розв'язання якоїсь особистої проблеми. Я теж не виняток. Я теж чекаю й сподіваюсь. Уявіть собі, навіть у моєму віці.

Так, день важливих подій, суть яких має не дуже багато спільного з діловою стороною події, яку ми зараз обговорюємо. Бо, якщо подивитися збоку, завтрашня програма зводиться тільки до угоди про продаж зброї. А це дуже дрібна справа, коли зважити на те, якими мільярдними сумами орудують у цій галузі «нафтові шейхи». І взагалі це дивна угода, якщо взяти до уваги те, що зброя, про яку велося стільки розмов, нікому не потрібна.

Проте зброя, навіть якщо вона нікому не потрібна, — товар марудний. Можна називати карабіни запасними частинами, та це ще не означає, що відповідні органи повірять тобі. Возити такі «запасні частини» по країні, яка має добре підготовлену й оснащену поліцію, не така вже й безпечна справа.

Щоб звести ці проблеми до мінімуму, Сеймур вирішив транспортування карабінів і автоматів поки що відкласти. Поки що й назавжди. Завтра ж перед нами стоїть завдання якось вивезти найлегшу й найціннішу частину товару — пістолети.

— Я найняв на два тижні фургончик, — повідомляє мені Ерліх. — Гадаю, двох тижнів вистачить.

— Цілком вистачить.

Щасливий: він планує свою діяльність аж на два тижні наперед! А я не знаю, що мене чекає через два дні.

— Я знайшов місцинку, де ми ненадовго залишимо вантаж. Завжди корисно, щоб між прийомом і відправкою товару минув якийсь час.

— Ви на цьому краще розумієтесь.

— Адже за це мені платять. Через десять днів я відправлю товар у Гамбург. Там доведеться змінити упаковку.

— Звичайно.

Він ще хвилин десять розводиться про всілякі деталі справи, аби довести, що транспортування зброї пов'язане з чималими витратами й що попередня виплата не така вже й велика, як це може видатися на перший погляд.

— Найголовніше: не забудьте перевірити ще на складі один-два ящики, — наказую я згідно з інструкцією Сеймура. — Томас може нам підсунути товар гіршої якості, ніж домовлено.

— Про це не турбуйтесь. Я не дозволю, щоб цей шахрай обдурив нас.

— Знову серйозні розмови. Знову брязкання зброєю, — лунає м'який жіночий голос.

Мод з'явилася зненацька.

— Дуже шкодую, що спізнилася, але на вулиці такий рух…

«Рух»… Все це балачки. На відміну від Ерліха я помітив, що дама з'явилася не з дверей, а з бару.

Заклад галасливий і незатишний, як всі бари біля вокзалу, де люди обмінюються кількома словами, випивають щось і виходять. У нас теж немає причин затримуватися тут довше, ніж треба, щоб з'їсти порцію морозива, бо розмову вже закінчено. Морозиво, звісно, замовлено для Мод.