Богомил Райнов - Ранок дня не визначає

Певно, щоб перебити цей запах, Сеймур закурює сигарету й підходить до вікна, наче забув, що прийшов гість.

— Ви переселилися до Мод? — запитую без особливої цікавості й сідаю в маленьке крісло якраз навпроти маленького вентилятора, який, мабуть, щойно увімкнули.

— Тимчасово, тимчасово, — бурчить американець. — Рівно на стільки, скільки триватиме наша розмова. А взагалі ви даремно ревнуєте.

— Ви навіть не уявляєте, як обожнює вас ця жінка.

— Чи не час нам перейти до серйознішої теми? — зауважує Сеймур, відходячи од вікна.

Не чекаючи моєї згоди, він наближається до серванта й натискає на якусь кнопку.

Звичайно ж, це запис розмов. І, звичайно ж, з моєю цінною участю. Спершу я розмовляю з Ерліхом, потім з Томасом — про зброю.

— Другий запис не дуже якісний, — каже американець, зупиняючи магнітофон. — Цей дурний хитрун вирішив обрати для торгу найгамірніше місце. Але, як бачите, все чути досить добре.

— Непогана робота, — визнаю я. — І нищівна документація. Але є один суттєвий недолік.

— Ваша правда. Поки що в колекції відсутній голос найважливішого співрозмовника. І саме з цього питання нам треба порадитись.

Сеймур відчиняє маленький бар і знову зачиняє його.

— У цієї жінки нічого пити…

— Бо вона сама не п'є. І, мабуть, не запрошує до себе гостей.

— Так. Ідеальна секретарка, — підтверджує американець. — Навіть не віриться, що така порода й досі ще трапляється. Добре, що хоч є попільничка.

— Я не певен, чи можна нею користуватися. Гадаю, це прикраса.

Попільниця з рожевого венеціанського кришталю справді має дуже імпозантний вигляд.

— Користуйтесь на мою відповідальність, — гугнявить Сеймур і затоптує в ній недокурок.

Він бере нову сигарету, клацає запальничкою й каже:

— Отже, Томас хоче усунути Ерліха як посередника, щоб зберегти комісійні. Це не біда. Ерліх може фігурувати і як людина, що забезпечує транспорт, але він повинен фігурувати.

— Мені здається, що його хочуть позбавити й цієї маленької ролі.

— Хто? — зводить брови американець.

— Ваша Сандра.

Викладаю в двох словах думку Сандри про те, що Ерліх — небезпечна людина.

— Мод мені цього не казала, — зауважує Сеймур.

— Я не сповідаюсь перед Мод. Розмова відбувалася віч-на-віч.

Американець задумливо мовчить, тому я додаю:

— Дивно все-таки, що ваші жінки дозволяють собі діяти на власний розсуд.

— Помиляєтесь, Майкле, — хитає головою американець. — Це не мої жінки. Більше того, ті дві сестрички навіть не підозрюють про моє існування.

— Сестрички?

— Атож, сестрички. Мабуть, батьки в них різні, а мати одна. Та не будемо заглиблюватися в такі дрібниці.

— І все ж вони ваші службовці…

— Секретарки. Зв'язки, які принагідно використовує Мод, ото і все. Зараз також доводиться їх використовувати. Сандру — з огляду на її стосунки з Томасом, а Дейзі — тому що вона за наказом Мод змогла встановити стосунки з Ерліхом. Обом сестричкам відомо тільки те, що Мод намагається укласти угоду, від якої дещо перепаде і їм.

— У такому разі їхні дії можуть бути досить несподіваними для вас.

— Але не настільки, щоб провалити операцію.

Зупинившись посеред холу, Сеймур якийсь час мовчки насичує простір тютюновим димом, потім переводить погляд на мене й гугнявить:

— Сандра не прагне усунути Ерліха. Їй на нього начхати. Вона намагається усунути Дейзі.

— А який стосунок до цієї угоди має Дейзі?

— До цієї — ніякого. Та, мабуть, має стосунок до іншої, зважаючи на те, що шлюб — це теж угода.

І, щоб мені стало зрозуміліше, додає після короткої паузи:

— Зв'язок між Томасом і Сандрою здавна вів до одруження. Але тепер на обрії з'явилася менша сестричка й привернула увагу нареченого. Звідси й захисна реакція старшої сестри. Якщо вам потрібні детальніші подробиці, дістанете їх від Мод. Ви припускаєтеся помилки, не сповідаючись перед нею, Майкле. Можливо, сповідь з вашого боку викликала б сповідь і з її боку.

— Я не прагну будь-що дістати інформацію, Уїльяме, здається, я вже вам пояснив, що не приїхав на полювання.

— Шкода. А я тільки-но зібрався дати вам деякі відомості щодо програми «Спрайт». Або принаймні ввімкнути ще один запис.

— Невже Франк — теж об'єкт вашого шантажу? — незворушно запитую я.

— Зовсім ні. Франк — випадковий помічник, так само як і обидві сестри. Але ви нічого не кажете з приводу програми «Спрайт».

— Ви ж знаєте, що я не з військової розвідки.

— І все-таки ця тема посідала досить помітне місце у вашій розмові.