Богомил Райнов - Ранок дня не визначає

— Знаю, знаю. Бачила рахунок. Мене тільки дивує, про що ви могли так довго розмовляти з таким типом, як Франк.

— Про людину й людський мозок, хіба ви не чули?

Заходжу до кімнати, кидаю на стіл сумку, лягаю на ліжко й починаю міркувати. Репліки в «Діонісі» цілком ясні. Завдання червонощокого, очевидно, пов'язане з першим варіантом задуму Сеймура: встановити прямий зв'язок з Райєном. Свого часу Франк не зміг виконати цього завдання, й тому перший варіант відпав. Однак тепер виявляється, що Франк усе-таки може виконати його, але згодом, — через місяць-два. Це на той випадок, якщо Уїльям настроєний чекати і якщо варіант з Томасом не пройде. Але хай цим займається Сеймур — у мене інші плани.

Отже, «Спрайт» починає трохи прояснятися. В розв'язній балаканині червонощокого точна інформація посідає дуже скромне місце, але й те, що він вибовкав, важливо: «Спрайт» — не ізольована операція, а ціла програма, до того ж, певно, довгострокова. Програма воєнного характеру, націлена на розв'язання в якісно новий спосіб здобуття перемоги під час глобальної війни. Програма, спрямована на знешкодження противника психічним шляхом. Нарешті, програма, розрахована на застосування не вже відомих галюціногенних і нервово-паралітичних речовин, а засобів зовсім відмінного характеру. Обізнаність Франка в цьому надзвичайно важливому пункті, як і слід було сподіватися, дуже обмежена: «Уявіть собі якісь там еманації, промені, хвилі чи щось у такому дусі». Гаразд, облишмо це, хай уявляють собі фахівці, компетентні в цьому питанні. Моє завдання виконано. Значення слова «Спрайт» розшифровано.

Звичайно, для більшої достовірності одержану інформацію слід підтвердити даними з інших джерел. Та я не можу нічого підтвердити. Інших джерел немає. І часу теж немає. Вся надія на те, що моє єдине джерело досить серйозне. Франк — людина не нашої професії, це для мене ясно, однак він і не дуже далекий від цієї професії. Певно, його фірму використовують як фасад інші люди. Й цілком природно, що він дещо чує від цих «інших людей». Не виключено, що він резонер, але не фантазер, тож навряд щоб підносив мені якісь вигадки.

Остання думка мене настільки заспокоює, що з нею я й засинаю. Та, на жаль, щойно заснувши, прокидаюся. Звичний стукіт у двері — не дуже сильно, але досить вимогливо.

— Чи не збираєтеся ви спати до вечора? — запитує Мод, коли я відчиняю їй.

— Як я можу розраховувати на таке, коли в цьому ж готелі перебуваєте й ви.

— Дуже шкодую, Альбере, але нас чекає нова зустріч.

— Хіба дискотеки працюють і вдень?

— Зустрінемося внизу за п'ятнадцять хвилин. — І дама зникає, залишивши моє запитання без відповіді.

П'ятнадцять хвилин — це не так уже й мало, зважаючи на те, що я лягав не роздягаючись. А джинсовий костюм що більше мнеться, то більшого набуває шику. Освіжаю під краном обличчя, беру свою дорогоцінну сумку і спускаюся в хол. Глянувши на годинник, несподівано для себе встановлюю, що вже близько шостої.

Близько шостої, а на вулиці така сама спека і, як завжди в жаркі дні, особливо відчувається сморід вихлопних газів. Та це аніскільки не заважає людям юрмитися на тротуарі й обсідати магазини, які незабаром зачиняться.

— Невже знову підвищилися ціни на бензин? — запитую я, прокладаючи дорогу крізь натовп.

— Звідки ви це взяли?

— Останнім часом ви дедалі менше користуєтесь автомобілем.

— Де ж ним користуватися? На цих вулицях з однобічним рухом? І на таких нікчемних відстанях?

Відстань і справді незначна. Щойно ми відійшли за кілька кварталів від пішохідної зони, як Мод показує мені на величезний стандартний житловий будинок, що височить над іншими такими ж стандартними будівлями.

— Ось там, тридцять п'ятий номер. Підніметесь на шостий поверх. Ліфт працює.

— А ви?

— За мною не тужіть. Побачимося пізніше.

— Чи не кидаєте ви мене в обійми Дейзі або Сандри? — підозріливо запитую я.

— Поки що — ні. Але й таке може статися. Не дуже поспішайте, Альбере.

Нічого більше не пояснюючи, вона звертає в першу ж вуличку, а я прямую до будинку. На шостому поверсі — тільки одні двері. В маленькій рамочці картка — жіноче ім'я. Знайоме ім'я. Але це ім'я не Дейзі й не Сандри: «Модесті Мілтон».

Бідолашна Мод. Не наважується зайти навіть у власну квартиру. Дзвоню, й двері одразу ж відчиняються.

— Заходьте, — каже Сеймур.

Заходжу. Спочатку в. напівтемний коридор, потім у невеличкий хол. Обстановка значно скромніша, ніж у попередній квартирі. Легкі меблі із світлого дерева. Сервант-бібліотека з неодмінною стереоапаратурою, неодмінний маленький бар і дві-три полиці з дешевими виданнями в строкатих обкладинках. Окрасою приміщення є величезне вікно-вітрина, у яке видно сусідні дахи, а вдалині — темний силует кафедрального собору. Затишне житло з. ледь уловимим запахом пустки.