Віктор Михайлов - Бумеранг не повертається

Пряхін кинув байдужий погляд на фотографію, потім подивився, уже з інтересом, на полковника і з певною повагою зауважив:

— Факір, начальничку!

— Цей чоловік доручив вам убити Крилову, зняти з неї дорогоцінні речі і повернути йому перстень, годинник його не цікавив, — вів далі полковник.

Пряхін усміхнувся, від чого його маленькі очиці перетворилися в щілинки. Все його обличчя, густо заліплене ластовинням, виражало щирий інтерес і захоплення полковником.

— А в грудні він доручив вам ще одне «діло», ви купили машину «Олімпія» на Коптевському ринку і назвалися тоді Васильєвим.

— Точно, громадянине начальничку! — схвально вигукнув Пряхін.

— Ви хто, Пряхін?! — спитав його полковник.

— Я жиган [12] Жиган — злодій. , — видимо пишаючись цим, відповів Пряхін.

— Який ти жиган, — презирливо кинув полковник, — якщо в шістках [13] Шістка — презирливо слуга. у шпигуна ходиш!

Полковник чудово знав психологію злочинця, він зачепив його за живе, і Пряхін сказав, уже втративши свою чванливість:

— Я у контриків не шісткував!..

— Крилова, проста російська дівчина, викрила шпигуна, вона допомогла зберегти важливу державну таємницю, а він за це її вбити хотів твоїми руками…

— Добре, громадянине начальничку, питайте, — після паузи сказав Пряхін.

— Де ви познайомилися з цим чоловіком і як він себе назвав? — запитав полковник.

— У закусочній на Тишинському ринку. Він назвав себе Петром Роговим.

Допит Пряхіна тривав довго. Вже після того як злочинця відвели, прощаючись з Купріяновим, полковник сказав:

— Немає на кого їм спертися в нашій країні. Навіть злочинець, узнавши, що він був знаряддям у руках шпигуна, з огидою відвертається од нього.

Того ж дня і тієї ж години, коли полковник займався допитом Пряхіна, в Центральний будинок журналістів, що на Суворовському бульварі, прийшов чоловік не дуже привабливої зовнішності. Поганою російською мовою цей чоловік сказав:

— Я Уільям Едмонсон, громадянин Марсонвіля, член Міжнародної газетної гільдії, спеціальний кореспондент газети «Марсонвіль Стар». Я хотів би зробити заяву для радянської й іноземної преси.

Через деякий час у конференц-залі зібралося чоловік тридцять кореспондентів радянських і іноземних газет.

Ось переклад заяви, яку зробив Уільям Едмонсон для представників преси:

«Я готовий до того, що на батьківщині мопс назвуть шпигуном, кремлівським агентом і ще десятками таких же прізвиськ.

Я готовий і до того, що «лорди преси» занесуть мене до чорного списку і я ніде не знайду більше роботи.

Я, звичайно, готовий і до того, що сенатор Моріс Подж обвинуватить мене в антидержавній діяльності і молодчики з «Марсонвільського легіону» кидатимуть каміння у вікна мого будинку.

Але я вірю в животворну силу правди! Я вірю в те, що прості люди всіх країн і народів, озброєні правдою, зважаться виступити і мужньо стануть до боротьби з темними силами війни і реакції.

Мовчання стає небезпечним! Мовчанням ще, можливо, можна врятувати власну шкуру, але не можна врятувати світ від катастрофи, яка йому загрожує!

Учора мене викликали в посольство і відібрали паспорт, запропонувавши завтра о п'ятій годині ранку залишити Радянську країну, яка дала мені політичний зір і сили для того, щоб виступити тут, перед вами.

Що стало причиною цього?

Правда!

Газета, користуючись моєю репутацією чесної людини, хотіла сфабрикувати черговий трилерз. Я став проти — і от результат!

Я приїхав у цю країну старим і розчарованим. Мені здавалося, що світ більше не може піднятися з-під тягаря брехні, підлоти і людиноненависництва. Я виїжджаю з цієї країни творчо натхненним, з вірою в людство і в кращі дні світу!

Я хочу, щоб ви знали, до якого ступеня падіння може дійти «вільна» буржуазна преса, як тісно переплітаються інтереси монополістичною капіталу з пресою і так званим відділом економічної розвідки. Я розповім вам кілька повчальних фактів.

У 1941 році в аргентінській провінції Мендос, у порядку подання технічної допомоги, на договірних началах працювала Марсонвільська геологічна розвідувальна партія. До того, як урядові стали відомі результати діяльності цієї розвідувальної партії, в Мендосі з'явився представник фірми Лазар Дежо, якийсь Мануель Крус Ф'єрро. За фірмою, яку представляв цей пройдисвіт, стояв Марсонвільський банк.