Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

Вакуленко і Савін утримуються в комендатурі станції Вільнюс під посиленою офіцерською вартою, яка виключає будь-яку спробу втечі або можливого самогубства. Чекаю Ваших вказівок, а також розпорядження про їхнє етапування.

Відповідно до наказу про представлення до урядових нагород водночас повідомляю короткі установочні дані наряду, що здійснив затримання:

старший лейтенант Безсонов Михайло Іванович, 1918 р., родом з м. Тамбова, росіянин, кандидат у члени ВКП(б), з робітників;

патрульні: сержант Хамраєв Юсуп, 1922 р. н., родом з м. Самарканда, узбек, член ВЛКСМ, із радслужбовців,

і єфрейтор Мінін Олексій Дмитрович, 1924 р. н., родом із села Рогачева Загірського р-ну Московської обл., член ВЛКСМ, з колгоспників.

Усі троє командуванням прикордонполку характеризуються тільки позитивно.

Панаєв».

ЗАПИСКА ПО «ВЧ»

«Надзвичайно терміново!

Полякову

Для безпосереднього керування діями органів НКДБ в справі «Німан» і дальшої активізації розшуку в Ліді екстреним спецрейсом («дуглас», бортовий номер 17, винищувачі супроводу Ла-5 ФН, бортові 29 і 31) о 15.40 вилетів з особливими уповноваженнями Ставки ВГК нарком державної безпеки з групою вищого оперативного складу.

Оповіщення за системою ПСОЗ до аеродрому прибуття відділом перельотів зроблено.

Якщо в місцевих органів не виявиться потрібної кількості автомашин, під Вашу особисту відповідальність пропоную забезпечити всіх прибулих необхідним автотранспортом і негайно встановити з ними тісний контакт для узгодженості всіх зусиль по розшуку.

Виконання доповідайте,

Колибанов».

Те, що Альохін витяг пістолет і погрожував ним старшому лейтенантові, справило на помічника коменданта найнеприємніше враження — йому було нелегко стриматись і приховати своє обурення.

Звичайно, він знав про необхідність дотримання застережних заходів особистої безпеки — про це говорили щоденно на інструктажі нарядів, які виділяли військові частини. Він добре знав, що навіть при щоденній перевірці, яка здійснюється в населених пунктах парним комендантським патрулем, тоді коли один переглядає документи, другий, стоячи на відповідній відстані, має бути готовий щомиті відбити буд-яку спробу раптового нападу. При цьому за інструкцією вимагалося «пильно стежити» за поведінкою перевірюваних, вимагалось тримати їх весь час перед собою, ні на секунду не повертатися до них спиною і не давати їм заходити збоку.

Але там ішлося про перевірку невідомих, про перевірку з метою виявлення і затримання державних злочинців, бандитів, німецької агентури, дезертирів і порушників військового статуту й наказів. А тут такими самими нормами особіст Альохін керувався в ставленні до офіцерів-фронтовиків із щойно перехресно перевіреними, абсолютно бездоганними основними і другорядними документами і, більш того, погрожував одному з них пістолетом, що, за переконанням Анікушина, не викликалось обставинами і було вже чистою сваволею.

Необхідність застосування особістами зброї два роки тому при виконанні суворого наказу наркома оборони за № 227, підписаного особисто товаришем Сталіним, Анікушин усвідомлював. Тоді німці зайняли Крим, захопили Ростов, їхні танкові й моторизовані дивізії ошаліло рвалися до Волги та на Кавказ, і треба було до останньої можливості, до останньої краплі крові захищати і відстоювати кожну позицію, кожен клаптик радянської землі. Вимагалося «стояти на смерть!» і тому будь-якими засобами перепиняти відступ без наказу вищого командування. І рішучі дії особістів, політпрацівників і командирів у ті часи смертельної небезпеки викликалися життєвою необхідністю.

Але тепер, у період переможного наступу нашої армії… тут, за сотню кілометрів від передової… погрожувати пістолетом заслуженому офіцерові, фронтовикові, який пролив свою кров за Батьківщину… І він, Анікушин, мусить при цьому лишатися мовчазним спостерігачем, якщо навіть не співучасником цих недостойних дій…

У нього було дуже сильне почуття великого фронтового братерства. По суті справи, з першої воєнної осені, відтоді, як він потрапив на передову, до кожного фронтовика, офіцер то чи рядовий, льотчик чи навіть обозник, він мимовільно відчував «тепло під ложечкою», підсвідоме почуття приязні і спорідненості. І тому ці офіцери, особливо капітан і старший лейтенант, що воювали не перший рік, були йому незрівнянно ближчі й дорожчі за будь-яких тилових особістів і, безумовно, ближчі й дорожчі за Альохіна та його помічників.