Володимир Богомолов - У серпні сорок четвертого...

Обступили з боків!.. Спокійно!.. Повтори сигнал — не зашкодить! Які вони відверті в своїх діях, які безцеремонні!.. А кого їм соромитися?.. Нас?.. Та ми для них уже трупи!.. І все-таки не факт, що вони — «Німан», не факт!..

Постав їх на місце… І розізли… Спокійніше… Повтори ще раз… Простачка вдавай, дубового службиста… Більше впертості!.. Загострюй!.. Підвищ голос… Обурення… Вилиці!.. На «ти» його, на «ти»!.. От нахабна пика!.. Спокійніше!.. Більше впертості!.. Пістолет… Ах, так… Чудово!.. А капітан — молодець… Як володіє собою!.. Невже це Міщенко?.. Невже вони — «Німан?»

Лиже суглоби і кусає серце… І нічого ти не вдієш!.. Затягнув намертво… Нігтями не візьмеш… Як би там не було, а від Таманцева вони не втечуть… А якщо хтось і втече, то не далі узлісся… Через півгодини ліс уже буде в кільці і розпочнеться прочісування… Звичайно, це небажано… Дуже!.. Військові операції найчастіше дають трупи… А нам потрібен момент істини! Сьогодні ж! І не звичайний, а по справі, взятій на контроль Ставкою!.. Від трупів його не матимеш… Основне — щоб вони розкрилися… виявили свою суть!.. Тоді і момент істини ми одержимо… якщо, звичайно, вони ті, кого ми розшукуємо… Ну й вузол!.. Зубами його вхопити, чи що?.. Невже це Міщенко?.. Не думай про Міщенка!.. Хто б він не був, а від Таманцева йому не вирватися… Якщо… Все!..

Паша подав сигнал «Увага!», та мені й так уже було ясно: ці троє не бажають показувати, що в їхніх речових мішках.

Але ж їхнє небажання ще нічого не означало — хіба мало які можуть бути тому причини.

Пам'ятаю, як на станції в Смоленську один лейтенант категорично відмовився показати свій багаж і навіть вчинив опір. Ті, хто його затримував, мабуть, вирішили, що там у нього рація чи вибухівка, можливо, в думці навіть дірочки собі на гімнастерках для орденів уже попрокручували: великого шпигуна зловили — з речовими доказами!.. А що там у нього виявилося?.. Продукти для сім'ї командира частини, який і відпустку йому, сердезі, на п'ять діб дав, напевно, лише щоб цю посилку відправити в Москву.

Знаю й інший випадок, коли офіцер відчайдушно опирався оглядові, і ті, що перевіряли, теж могли подумати хтозна-що. А виявили ж у чемоданчику всього-на-всього трофейний пістолет в оригінальному дорогому виконанні, який у нього постаралися б одібрати якщо не в частині, то в першій же комендатурі! Та чи ж мало нетабельного, недозволеного, такого, що не хочеться показувати представникам військової влади, може бути в особистих речах офіцерів?

Коли ж капітан, скидаючи речовий мішок, взявся за шворку і затягнув вузол і тут же амбал повторив цей фортель, я зрозумів, що вони — група і що сутичка, видно зі всього, неминуча.

Тоді Паша присів біля речового мішка, а ці двоє, амбал і лейтенант, обступили його з боків відверто й нахабно — вони справді мали його за простачка чи пришелепка.

Найбільше мені, звичайно, хотілося вискочити і показати їм свій характер. Але це одразу перекреслило б наші зусилля.

Навіщо влаштовується засідка з живцем і підстраховкою? Щоб виявити суть перевірюваних.

Елементарно: їх троє проти двох (про нас із Малим вони й не підозрюють), а місцина глуха, геть безлюдна, до того ж усе загострено конфліктною ситуацією — небажанням показати для перегляду особисті речі.

Тут розрахунок дуже точний: свої на офіцерів комендатури ні за яких обставин не нападуть, а ворог, навпаки, скористається чисельною перевагою і не промине це зробити. З одного боку, спрацьовує інстинкт самозбереження, з другого — прагнення добути діючі сьогодні — не минулого місяця і не минулого тижня — військові документи.

Крім виявлення суті підозрюваних, засідкою з живцем» можна досягти і так званого «ефекту екстреного патрання».

Деякі дані, відомі агентові, вкрай важливо добути від нього не через якийсь час, а негайно. Якщо ж немає прямих вагомих звинувачень, захоплені агенти, особливо парші, нерідко мовчать добами, тижнями і навіть місяцями… Хоч лоб розвали, хоч викрутися навиворіт, а пуття від них не доб'єшся. Якщо вони пов'язані нападом на представників військової влади, що само собою карається розстрілом, то при вмілій поведінці переважно розколюються в перші ж години. І основною метою Пашиних дій зараз було викликати щих трьох на удар.

Я молився богу, молився матері, щоб вона допомогла нам і ці троє виявились би тими, хто нам потрібен. Я не хотів більше нічого! Різні прихвосні, банди і дезертири — ну їх котові під хвіст! Нехай ними займаються місцеві органи. А ми — військова контррозвідка, і наша справа — безпека армії, її тилів і всіх операцій, які вона проводить. Наша справа — знешкодження діючої агентури. Взагалі нею, особливо паршами, я ладен займатися двадцять п'ять годин на добу. Та сьогодні нам були потрібні не просто агенти, а саме причетні до справи «Німан».