Андраш Беркеші - Агент №13

— Це досить імовірно, — задумливо промовив Шалго, — але я про всякий випадок подзвоню полковникові, щоб він повернув нам усі ті документи через Фелмері.

— Вибачте, — перепросив Балінт, — у мене ще багато роботи, треба їхати у Веспрем. Пане Губер, полковник просив передати, що ви незабаром одержите всі необхідні для виїзду документи. Лейтенант Фелмері зараз їде в Будапешт, а опівночі повернеться і привезе їх. Ви будете вдома?

— Звичайно.

— Вам виписано дипломатичний паспорт, квиток на літак, дипломатичні номери для машини, візу, нові шоферські права, — одне слово, усе необхідне.

— Спасибі, — з полегшенням зітхнув Губер.

— А ще товариш полковник передає вам подяку, — додав Балінт. — Я супроводжуватиму вас до кордону, а на перепускному пункті в Райці передам вас майорові Пшіході, співробітникові чехословацьких органів безпеки. Він поїде з вами в аеропорт і допоможе там у всьому.

— Я дуже вдячний вам, пане майор, — сказав Губер. — Ви й справді надто уважні до мене. — Він підвівся. — Не смію більше заважати вам. Чекатиму на вас, — і, вклонившись, вийшов.

Через якийсь час Балінт запитав у Шалго:

— Ну, яка ваша думка?

— Про що ти?

— Про рішення Кари. Губер зробив нам велику послугу. Шалго потер долонею своє округле підборіддя і, ввівши брови, глянув на майора.

— Тебе цікавить моя щира думка?

— Так.

— Лізанте габес, деліріум Губертіозмус, — промовила Ліва і пішла в кімнату.

Балінт зачудливо глянув їй услід.

— Що вона сказала?

Старий докірливо похитав головою.

— Ти й досі не вивчив нашої з Лізою мови? Шкода. Та нічого, я перекладу. По-нашому це значить: не кажи гоп, доки не перескочиш.

— Чудні ви люди. Я просто не розумію, як можна так жити?!

— Чому? А як ми живемо?

— Ви не вірите в людей! Мені здається, що ви підозрюєте навіть одне одного. Чому б і не повірити, що Губер став на правильний шлях? Він так багато зробив для нас! Адже ви самі допитували Герцога. Губер приречений на смерть, я не заздрю йому. Руки браунів сягають і за край світу. Вони можуть знайти Губера в будь-якій країні. Полковник Кара повідомив, що перевіркою встановлено: син Губера і справді мешкає в Гавані, йому надано там політичний притулок. Цілком природно, що Губер хоче виїхати в Гавану, а не в Москву. Або візьмемо, наприклад, Тібора Сюча і Беату Кюрті. Хіба не він їх викрив? А міг і не робити цього…

— В цьому я не переконаний, товаришу майор, — заперечив Фелмері. — На мою думку, цей його хід був добре обміркований з психологічного боку.

Балінт лише рукою махнув.

— Балачки! Це сталося випадково, і, якщо хочете, на, просто поталанило. — Міклош глянув на Шалго. — Ви повірили Сючу в його казку з фірмою «Артекс»?

— Повірив, — згодився Шалго. — Повірив, бо придумали вони це геніально. Але ви забули про одну річ, Мілош.

— А саме?

— А саме про те, що сталося перед тим, — промовив старий. — Про той психологічний стан, у якому перебував Губер. А це вже аж ніяк не випадковість. Губер з самої початку знав, відчував, що я не вірю йому. Він помітив, що за ним стежать, знайшов мікрофон за радіаторам і, знаючи, що його телефонні розмови підслуховують, жив у постійному напруженні, весь час чекав на якийсь «сюрприз». Він просто не міг піти на змову з Сючем і Беатою. До того ж він був переконаний, що має справу з провокаторами. Невже ти не розумієш, що інакше він не міг поводитися, навіть якщо, припустімо, душа в нього нечесна.

— Отже, ви теж вважаєте, що Губер негідник? — звернувся Балінт до Фелмері.

— А біс його знає, — вилаявся лейтенант. — Але дядько Шалго правий, бо поведінку і дії Губера інакше пояснити й не можна.

— Дурниці. Суб'єктивні твердження. Безперечно, факти можна тлумачити по-різному, тут не треба шаблону. Принаймні я так вважаю. Товариш Кара наголосив, що послуга Губера неоцінимі. — Балінт, власне, хотів сказати про Кару зовсім інше, але вчасно схаменувся, боячись образити старого Шалго. Тим більше, що він уже й так незадоволений. Тільки згодом, коли вони з Фермері вже під'їжджали до Веспрема, у майора вирвалося: — А чи знаєш, — звернувся він до лейтенанта на «ти», — колись давно Кара мені розповідав про жахливий випадок. Певно, тобі відомо, що в п'ятдесятих роках він невинно відсидів п'ять років у тюрмі?

— Відомо, — відповів Фелмері і глянув за віконце. Краєвид здався йому одноманітним. Можливо, через те, що вся його увага була зосереджена на доводах Шалго. — То що ж розповідав тобі Кара? — перепитав він, силкуючись уважно слухати Балінта.