Андраш Беркеші - Агент №13

— Гаразд. — Шалго поклав трубку і сів. Кімнату наповнив приємний аромат айви. — Отже, все гаразд.

— Що ви криєте від мене, дядьку? — запитав Балінт.

— А нічого. Ми тільки ще не встигли обговорити всі деталі. Всьому свій час. Якою машиною Фелмері зможе виїхати в Будапешт?

— Великим «фіатом», — відповів Балінт.

— Добре, — кивнув старий і почав умовляти Фелмері, якому не хотілося їхати: цікаво було побути з Шалго, подивитися, що він робитиме далі. — Якщо впораєшся швидко, я не начинатиму без тебе, — заспокоїв його старий. — А доки приїде за тобою машина, перепиши на іншу магнітофонну стрічку розмову з Мейсарошем.

Поки лейтенант виконував прохання старого, Шалго розповів Балінтові про результати нічної поїздки.

— Фантастично! — вигукнув майор і збуджено забігав по кімнаті. — Не менш фантастично, ніж мій висновок щодо Еріха Фокса!

Вони вийшли на терасу і сіли в тіні. Старий дивився на озеро, на гладіні якого тут-там біліли вітрила яхт.

— А що наказав тобі Кара щодо Губера? — поцікавився Шалго.

— Я маю повідомити його про порядок виїзду. А взагалі полковник надавав мені стільки завдань, що лише встигай їх виконувати.

— Ти будеш супроводжувати Губера до Праги?

— Тільки до Райки.

— Яке ж іще завдання дав тобі Кара?

— Допитати Казимира і, якщо в нього не виявиться алібі, заарештувати його.

— Дурниця, — буркнув Шалго.

— Ще й яка! — додала Ліза.

— Напевно, Кара не сказав нам про щось важливе, — припустив Балінт.

Шалго хотів відповісти, але побачив у саду Губера, що йшов до них, і замовк.

Німець поцілував руку Лізі, привітався з чоловіками і сів на лаву поруч із Шалго.

— Я лише на хвилинку, пане Шалго, — пояснив він.

— Хоч на дві, будь ласка. Ви вже зібралися в дорогу?

— Так. Саме про це я й хочу поговорити. Я впорядкуй вав документи Меннела, і мені здається, ніби там чогось бракує. — Він глянув на Лізу. — Пам'ятаєте, шановна пані, коли ми з Герцогом ішли в підвал, на столі залишилися різні папери.

— Так, але Герцог забрав їх тоді з собою. Я вже казала вам про це.

— Міклоше, що ви знайшли у Герцога? — запитав майора Шалго.

— Його документи, різні рахунки, каталоги…

— Був ще у нього план якогось будинку, я сама бачила, — втрутилася Ліза.

— Чи можу я продивитися список документів і речей, які відібрали в Герцога під час арешту? — спитав Губер.

Балінт, не вагаючись, відповів:

— На жаль, усе разом із Герцогом відвезли в Будапешт. Чому ж ви не сказали про це раніше, якщо це для вас так важливо?

— Я не знаходжу, наприклад, і наших примірників угоди.

— Не розумію вас, пане Губер, — промовив Шалго. — Ви ж не новачок. Де були всі документи, коли моя дружина з'явилася у вітальні?

— Здається, в Герцога. Усе, що було на столі, він поклав у синтетичну папку. Звичайно, мені слід було б ту папку забрати в нього. Але я був такий приголомшений, що навіть не пам'ятаю… зовсім утратив голову. Гадаю, це вам зрозуміло. А згодом подумав, що, можливо, папку забрала в Герцога ваша шановна дружина.

— Я відібрала в нього лише пістолет і список агентів, — пояснила Ліза. — Мені й на думку не спало, що інші папірці теж мають якусь цінність…

— Ви ж були разом із ним у підвалі, — сказав Шалго. — Невже не бачили, де подів Герцог оті напери?

— Ні, не бачив, — відповів Губер, — бо пані Ліза замкнула його в інше приміщення.

— Це дійсно так. Але папку я йому віддала, щоб часом не запідозрив чогось. Та й хотілося, щоб під час арешту в нього було знайдено речові докази. — Жінка невинно глянула на Шалго і стурбовано вигукнула: — О боже, невже я зробила щось не так?!

— Ну, що ти, любонько, — заспокоїв її старий, — ти все зробила як слід. І взагалі ти зіграла свою роль чудово, мов артистка на сцені. — І Шалго глянув на Губера, який зовні здавався спокійним і навіть байдужим до того, що говорилося.

— Так, я казав таке.

— Мене й не зацікавив той план, бо я зрозуміла, що, Герцогу ви сказали неправду.

— Я не хотів, щоб креслення потрапило до рук Герцога, — пояснив Губер. — Власне, воно належало Меннелу. На жаль, я не оглянув його ретельно, але, здається, то плай тієї самої вілли, де один німецький офіцер заховав коштовності під час відступу.

Раптом Балінт, який досі уважно слухав розмову, ляснув себе долонею по лобі.

— До біса! Чому ж ви раніше нам цього не сказали? — Всі з цікавістю озирнулися на нього. — Адже Герцог знищив ту схему!

— Звідки це тобі відомо? — спитав Шалго.

— А коли ми везли Герцога з Єллінеком у Будапешт, вони, очевидно, гадали, що я не розумію по-німецьки, тому Єллінек запитав у Герцога, чи той уже побудував віллу. Герцог відповів, що ні, бо креслення знищено. Поруч мене сидів перекладач, він поцікавився, де Герцог мав намір будувати віллу. Той відповів, що в Баварських Альпах, але тепер це вже, мовляв, нереально. Даю собі голову відтяти, коли Герцог не спалив або якось іншим чином не знищив ту схему!