Андраш Беркеші - Списоносці

— Ми вжили необхідних заходів для вашої безпеки, — всміхнувся Када. — Охороняємо вас удень і вночі.

— Чому ж ви не сказали? Я не так боялася б.

— Не могли, — раптом посерйознішав старший лейтенант. — Адже ви подумали б, що ми не довіряємо вам і слідкуємо за вами.

— Дякую за вашу передбачливість і здогадливість.

— На жаль, усього ми не можемо передбачити… Але про основне не забуваємо. Та облишмо це, давайте візьмемося до роботи.

— Товаришу старший лейтенант, насамперед я хотіла б розповісти про те, чого немає в мемуарах Райнаї — про організації списоносців, які й досі активно діють у Будапешті. Правда, в мене є відомості не про всі організації і не всі прізвища я знаю. Але мої дані можуть бути ниткою у ваших руках. Якщо ви діятимете оперативно, то ліквідуєте ці ворожі гнізда.

— Розповідайте, будь ласка, — сказав Када, ледве приховуючи своє хвилювання.

Марія розповідала години півтори. Када уважно слухав і занотовував. Потім він пробачився перед Марією і попросив Коронді прийняти його.

Поки Када доповідав, підполковник з нестерпним спокоєм розмальовував свій блокнот різними візерунками. Коли старший лейтенант скінчив, він замислився. Потім зняв телефонну трубку.

— Говорить Коронді! Оголосити тривогу по відділу. Всім залишитися на місцях до наказу. Дякую. А ви, товаришу старший лейтенант, — звернувся підполковник до Када, — повертайтесь в свою кімнату і нехай Перлакі про все напише. Зрозуміло?

— Зрозуміло, товаришу підполковник. — Када посміхнувся в думці з того, що Коронді ніяк не може позбутися слова «зрозуміло».

— Потім знову зайдете до мене — поки дівчина писатиме, ми читатимемо далі.

Коли Када повернувся, коричнева папка вже лежала на письмовому столі підполковника.

«Довго не знав я про долю добутих у Гастінгса матеріалів. Я зайнявся своїми службовими справами. Колег по роботі я виховував особливим методом — доручав їм виконувати не все завдання, а тільки частину, щоб не розкривати перед ними своїх міркувань в цілому. Траплялося, що той чи інший працівник відділу, посилаючись на своє бажання виконувати більш складну роботу, цікавився і подробицями. Таким я по-приятельськи, але рішуче казав:

— Дорогий друже, на нашій службі зайва цікавість — гріх.

«Дорогий друже» — я тепер тільки так і звертався до підлеглих. Від свого начальства я дістав чимало зауважень за надто розв'язний тон, але все-таки здебільшого саме в такому тоні і розмовляв з своїми підлеглими. Вони знали, що я суворий і послідовний. Поважали і ненавиділи мене, а деякі боялися. Ти можеш запитати, чому я грав з закритими картами. Я нікому не довіряв. Хіба що Титусу. Дивна наша служба, сину. Дорогою ціною платив я за пізнання її окремих законів. Життя нічого не давало даром.

Я довгий час безкорисливо служив батьківщині, але ніхто не вірив у мою безкорисливість, і я став іншим.

Я точно не знав, які фонди має організація. Але був певен, що уряд асигнує на «Списоносців» значну суму. Таємний фонд мого відділу теж був чималим. За його використання відповідав я. Відверто скажу: міг красти багато, але я цього не робив, хоч ми тоді не розкошували. Я чинив опір перебільшеним вимогам твоєї матері. Це призводило до частих сварок. Твоя мати звикла до розкоші, до шику. Раніше прибутки від маєтків забезпечували їй безтурботне життя. Але ми втратили маєтки. Щоб задовольняти примхи твоєї матері, ми майже все продали. Єдиний маєток, який ще зостався, теж тільки називався нашим. Але мати ні в чому не хотіла відставати од знайомих аристократок. У нас в сім'ї тільки й розмов було, що про гроші.

Я міг сказати Титусу про свої матеріальні труднощі. Він, очевидно, допоміг би, але я не наважувався про це говорити.

Служба забирала в мене багато часу. Кожну вільну хвилину я ділив між Анною-Марією і Магдою. На вечорах, які твоя мати організовувала щосереди, систематично бував капітан генерального штабу Казмер Капоші, племінник командира будапештської бригади. Капітан керував там відділом військових операцій. Я не міг збагнути, як потрапив до товариства цей смуглявий, кучерявий юнак, а втім, він тоді ще й не цікавив мене. Кілька разів я розмовляв з ним, і його вихованість та освіченість привернули мою увагу. Я поцікавився його минулим. Повинен сказати, що воно було бездоганним. Сім'я Капоші походила з Карпат, де їй довелося лишити понад п'ятнадцять тисяч гольдів землі. Батька Казмера червоні розстріляли за контрреволюційну діяльність. Після поразки революції Капоші став командиром одного з підрозділів. Згідно з даними розслідування він не дуже панькався з полоненими червоними. Мені сподобався цей молодий офіцер. Якось однієї середи ввечері — здається, це було восени 1927 року — я покликав його в свій кабінет.