Андраш Беркеші - Списоносці

— Що ти кажеш?

— Він підло обдурив нас, знехтував нашим довір'ям. Доктор Надь жодного разу не одержував грошей. Квитанції фальшиві.

— Не може бути! — вигукнув я. — Чому завгодно повірю, тільки не цьому!

— Ти не віриш мені? — сумно запитав Титус.

Я не відповів, приголомшений цією звісткою. Мозок гарячково працював. У тому, що сталося, у великій мірі винен і я. Адже гроші надсилав я, мені треба було й перевіряти, бо йшлося не про маленьку суму. Та справа не в сумі. Що буде з моєю честю, повагою до мене? Що я скажу, як дивитимуся в очі керівництву? І це ще не все. Генеральний штаб знає про озброєні підпільні групи в Чехословаччині. Виходячи з їх діяльності, він виробив план воєнних дій. А тепер що? Писати в штаб доповідну, мовляв: «Панове, все це брехня. Свої плани ви будували на піску. Диверсанти існують лише в уяві деяких людей». Жах!..

— Титусе, скажи відверто! Звідки ти взяв усе це?

Патер розповів мені, що два дні тому до нього приїхав гість з Братіслави — тамошній ректор духовної семінарії. Під час розмови Титус спритно перевів бесіду на адвоката Надя. Почувши, що вже минув рік, як Надь помер, патер весь аж похолов. Помилки бути не могло, бо ректор перед смертю сам сповідав Надя, сам відправив і панахиду. Під час сповіді Надь про організацію не обмовився жодним словом.

Поки Титус розповідав, я ніяк не міг повірити, що це правда. Адже ми надсилали торговельному агентству зброю, вибухівку… Це незаперечні факти. Очевидно, Надь нічого не сказав ректорові семінарії з конспіративних міркувань. Для чого йому було базікати на сповіді про підпільну організацію?

Я поділився своєю думкою з Титусом.

— А смерть адвоката Надя? Найбільші суми грошей Капоші одержав уже після його смерті… — роздратовано відповів він.

— Не знаю. Справу треба з'ясувати з Капоші.

На другий чи на третій день я покликав молодого капітана до себе.

Самовпевнено посміхаючись, він сів. Виблискувало його кучеряве чорне волосся. Я пильно глянув офіцерові в очі. Він витримав мій погляд.

— Я до твоїх послуг, друже Акош.

— Пане капітан, — почав я тихо, але рішуче, — в мене до вас серйозна справа.

Такий тон здивував мого співбесідника. Самовпевнена усмішка зникла, обличчя заціпеніло. Капоші підвівся і став струнко. Я залишив його стояти.

— За дорученням начальника генерального штабу, я повинен негайно зустрітися з адвокатом Надем. Який час вам потрібен для організації цієї підпільної зустрічі?

Я пильно вдивлявся в обличчя Капоші, але на його лиці не ворухнувся жоден мускул, тільки очі ледве помітно звузились.

Кілька хвилин ми пильно дивилися один одному в очі. Капоші мовчав.

— Ну, пане капітан?

— Пане майор, — промовив Капоші, — дозвольте доповісти: я не маю можливості влаштувати цю зустріч.

— Ви сказали, не маєте можливості?

— Так, не маю.

— Пане капітан, але це наказ.

— Дозвольте доповісти: навіть і в такому разі.

Я підвівся і попрямував до письмового стола. Я був нижчий за капітана майже на головуі аж скипів, коли вік подивився на мене зверху вниз.

— Кажіть, що трапилось? — звелів я.

Капоші перевів дух, випнув груди.

— Адвокат Надь помер рік тому.

— Що?!.

— Адвоката Надя немає в живих, — повторив Капоші. Я окинув поглядом струнку постать молодого офіцера і пішов до вікна. Подивився у двір. Камінці виблискували в променях полудневого сонця. Якийсь внутрішній голос підказував мені, що допитувати далі не можна, бо я почую неприємні речі. Я інстинктивно відчув небезпеку. Мені було шкода цього вродливого молодика. Він приваблював оптимізмом, безмежною вірою в нашу перемогу, кмітливістю. Його всі любили, за винятком Магди. Твоя мати була поганої думки про Капоші, називала його франтом і неодноразово зауважувала, що вишуканість в одязі і його, манери нагадують їй гвардійських офіцерів при дворі румунського короля. Звичайно, Магда помилялася. Капоші був мужньою, хороброю людиною. Тепер він стояв переді мною, придушений тягарем фатального гріха, розкриття якого означало його моральне знищення. Я обернувся і подивився на капітана. Капоші все ще стояв струнко. Він не догадувався, що суть справи мені вже відома. Я сердився на нього, але мені чомусь було його шкода. Може, саме через це я підійшов до нього і по-приятельськи промовив:

— Говори, друже. Розкажи докладно про все.

— Пане майор, — почав він, — багато говорити немає про що. Можу лише сказати, що значну суму грошей, виділених організацією, я використав для власних потреб.