Андраш Беркеші - Списоносці

В першому випадку дівчина хотіла просто врятувати брата, а в другому, хоч вона вже була свідомим бійцем, її наївність і необачність мимоволі навели Райнаї на слід. Після визволення Угорщини Вероніка самовіддано працювала, намагаючись спокутувати свою провину. Вона стала активним працівником Спілки угорських демократичних жінок. Але зненацька рука Райнаї знову досягла до неї. Та на цей раз Вероніка вже знала, що їй робити. Дуже сумно, що саме тоді їй судилось умерти.

«Дорогий сину! Коли я писав останні рядки, в мене потемніло в очах. Мене знайшов Вехтер. Він розповів, що я лежав непритомний біля стола, і мене ледве пощастило привести до пам'яті. Вже десять днів я не встаю з ліжка і все роздумую. Двічі на день приходить до мене лікар. Він заборонив мені все, що може хоч трохи хвилювати: слухати радіо, читати, а особливо писати. Але як жити без хвилювань? Це неможливо. Здається, я збожеволію від думок. Пишу оці рядки, а перед очима постають обличчя замордованих мною людей. Я боюся самого себе, боюсь навіть глянути в дзеркало, бо в ньому, мабуть, відіб'ється потворне обличчя вбивці.

Вчора був у мене полковник Дароці. Це той колишній жандармський капітан, який згодом став офіцером генерального штабу і якому я пророкував блискучу кар'єру. Він уже тут, на Заході, став полковником. Це, звичайно, дитяча гра, але вести її доводиться з серйозною міною, бо чимось же потрібно жити. Дароці зараз один з керівників «Списоносців». Він прийняв від мене справи, впорядкував деякі групи організації, які незабаром розпочнуть операції.

Тепер весь вільний час я пишу мемуари.

У минулому році одне американське видавництво доручило мені написати історію післявоєнних років. Уклало зі мною договір. У своїх мемуарах я хотів показати, що політичні діячі США недаремно подають допомогу угорській еміграції, в тому числі й «Списоносцям». Адже наша організація веде успішну боротьбу проти більшовизму. На жаль, моїй роботі не судилось бути надрукованою, бо я надто відверто написав про те, що добра частина відпущеної для організації суми зникає в кишенях американських офіцерів, а також про те, який вигідний бізнес для окремих осіб — еміграція. Я намагався писати об'єктивно, докладно висвітлюючи діяльність «Списоносців», підготовку угорського повстання 1956 року, але не замовчав і прикрих помилок, допущених нами.

У видавництві прочитали мою роботу і попросили змінити ті місця, де писалось про американських офіцерів, бо, мовляв, американська громадськість, довідавшись про ці грошові махінації, зчинить страшенний галас. Але докладно обміркувавши все, я вирішив нічого не змінювати.

Жолта обурювала поведінка американців, і він попросив у мене дозволу запропонувати рукопис своєму англійскому другові. Я погодився. Через тиждень, двадцятого жовтня 1956 року, Жолт завітав до мене. Він був у піднесеному настрої, повідомив, що англійці згодилися надрукувати мемуари без будь-яких змін і навіть вирішили створити кіносценарій. Я віддав рукопис Жолту. Через кілька днів він поїхав в Угорщину і там провалився. Мені стало відомо, що його арештували. Проте вирок був не суворий. Що ж до рукопису, то Жолт сповістив: папери в надійному місці, і просив про них не турбуватись. Я не знаю, де вони. Сподіваюсь, незабаром рукопис буде в мене і, нарешті, побачить світ».

— Ого, постривай-но! — вигукнув Коронді, знімаючи окуляри. — Це дуже важливо! Писанина Акоша Райнаї, вся його «літературна діяльність» надзвичайно цікава для нас. Ми не дозволимо англійцям захопити ці коштовні літературні перли і самі підготуємо їх до друку. Вийде цікава й повчальна книжка. По одному примірнику цієї книжки надішлемо містеру Аллену Даллесу і панові генералу Гелену. А шановний автор, якщо не помиляюсь, одержить належний гонорар. Приведіть Жолта Райнаї.

До письмового стола, ледве волочачи ноги, підійшов втомлений, розбитий чоловік.

— Сідайте, Райнаї! — наказав Коронді. — Покажіть, що ви там написали.

Коронді прочитав написане.

— Мало, дуже мало. Цьому папірцю теж місце в кошику. — Підполковник порвав аркуш і кинув у кошик. — Правда, факти, викладені в ньому, більш-менш відповідають дійсності. Але ви приховали деякі свої подвиги. А я вам уже казав: наша вимога — беззастережна капітуляція. Зрозуміли?

— Що ви ще хочете знати? — втомлено спитав Райнаї.

— Ми чекаємо від вас бодай такої відвертості, як ось у цьому зізнанні, — промовив Коронді, показуючи на коричневу папку. — Це зізнання одного з ваших спільників.