Андраш Беркеші - Списоносці

— Я… лише тоді… житиму, коли… мовчатиму…

— Божевільний! Ви здохнете!

Шульок заперечливо хитнув головою. А очі його, боже мій, які були в нього очі! Ще й сьогодні не можу їх забути. Його тіло вже майже конало, а очі, ніби відокремившись од тіла, жили й палали вогнем надії, несхитної віри.

Я схопив Шулька за руку й потряс її.

— Ви божевільний! — гукнув я. — Божевільний! На кого, на що ви надієтесь?

Він тільки всміхнувся криво, зневажливо й презирливо.

Шалена лють шугнула мені в голову. Не пригадую, що я йому тоді казав. Здається, благав і просив, потім загрожував. Та арештований тільки посміхався, а очі його мовби говорили: «Не переможеш, не переможеш мене! Бачиш, я сильніший за тебе!»

Потім я почав глузувати з нього. Коли я заговорив про Вероніку, він склепив очі. Я відчув, що натрапив на болюче місце.

— Ти, бовдуре! — зашипів я йому на вухо. — Знаєш, хто ця жінка? Ага, не знаєш! Так знай: вона була моєю коханкою! Моєю! І при тому довгі роки! Розумієш? Довгі роки! Вона й тепер моя коханка!.. І зараз чекає мене в моєму особняку… А ти думаєш, вона кохає тебе? Я тобі доведу, що це не так! — Я вхопив його під руки і приволік до письмового стола. Голова Шулька впала на груди. Я вирішив, що він знепритомнів. Але ні…

Я подзвонив у свою віллу і почекав кілька секунд.

— Алло! Вероніко, люба!.. Це ти?

Я швидко притис трубку до вуха Шулька, щоб він почув відповідь Вероніки. Її голос був ясний і чіткий:

— Алло, Акоше! Це я. Що з тобою?

— Нічого, люба… Все гаразд…

— Коли ти приїдеш? Мені самій так страшно…

З грудей Шулька вирвався хрипкий стогін. Я поклав трубку і тріумфуюче глянув на нього. Він знепритомнів, на його обличчі закам'янів вираз болю й муки, а на віях блиснула сльоза. Я спробував повернути його до свідомості, та. марно. Це мене дуже розсердило, бо я хотів показати йому ще й донесення Вероніки.

Проте цього вже не пощастило зробити ні тоді, ні згодом. Та воно й добре, бо через деякий час документ став мені у великій пригоді.

Обставини склалися так, що кілька днів Шулька не можна було допитувати, а Бако розпорядився негайно передати всю організацію до суду, який мав спішно розібрати справу.

Тим часом мене відрядили в Сомбатхель для підготовки евакуації другого відділення генштабу та всіх списоносців. Попутно в районі Баконь [24] Гори в Західній Угорщині. треба було організувати диверсійно-терористичні загони.

За наказом я мусив виїхати десятого грудня. В мене не лишилось часу навіть на те, щоб попрощатися з сім'єю. Проте до Вероніки я заскочив, але пробув у неї всього кілька хвилин.

— Поки що живи в моєму особняку, — запропонував я, — а коли повернусь, обміркуємо, як бути.

— Дякую, Акоше, дякую за все, що ти зробив для мене, — сказала вона розчулено.

— Я радий був допомогти тобі. Можна тебе поцілувати?

Вона мовчки підставила мені бліде обличчя.

Я поцілував її в чоло.

— Як мати? — спитав я.

— Добре, — відповіла вона. — З Ілою я щодня розмовляю по телефону.

— Дивись, бережи себе.

З Титусом я попрощався по телефону, сів у машину і вирушив у напрямі Сомбатхеля. В ту мить я не думав, що мені вже ніколи не доведеться побачити Будапешта».

— От падлюка! — вигукнув сердито Када. — Він використав Вероніку проти Шулька!

— Проти її майбутнього чоловіка.

Када здивовано глянув на свого командира.

— Майбутнього чоловіка?..

— Авжеж.

— Не розумію, товаришу підполковник.

— Шулька і його товаришів справді хотіли негайно судити і виконати вирок. Але на це в них уже не вистачило часу. Слідство, на щастя, було проведено похапцем, поверхово, бо над суддями вже горів дах. Шулька та ще деяких його товаришів перевезли в Шопронкегід, а звідти — в Маутхаузен. Розслідування провадилось дуже поспішно. Тому багатьох товаришів поліція не встигла викрити, не затримала й Вероніку.

Шульок вирішив, що Райнаї, згадуючи ім'я Вероніки під час допиту, просто шантажував його. Після визволення хворий Шульок повернувся додому, і Вероніка самовіддано виходила його. Згодом вони одружились.

— І все-таки я не розумію, як вона на очах у Райнаї стала учасницею руху опору?

Дуже просто. Вона закохалась у Шулька ще тоді, коли Райнаї працював за кордоном на дипломатичній посаді. Шульок був комуністом і швидко відкрив очі дівчині. Звичайно, її нелегко було вирвати з залізних лабет Райнаї. Адже тоді вона ще не знала про те, яку роль відіграв Райнаї у вбивстві її брата. До того ж вона не мала уявлення, чим займався шановний Акош. На жаль, лишається фактом те, що головною причиною смерті Саса і провалу всієї групи була недосвідченість Вероніки.