Кірстен Бойє - Скоґландія

Ярвен не відразу збагнула, що йдеться про неї. Її ім’я Нагіра не згадала, пальцем на неї не вказала, навіть не глянула в її бік.

— Якщо ви справді впевнені, що на неї можна покластися, тоді вона має повертатися в Естерлінд.

— Але ж!.. — тільки й прошепотіла Ярвен.

Уваги на неї не звернули навіть Малена з Йоасом.

— Підслухала його один раз, підслухає й другий, — промовила Нагіра тоном, що не терпів заперечень. — Вона може перешукати папери, всілякі записи і знайти якусь підказку чи натяк. Уночі. А якщо її спіймають на гарячому, то, про мене, нехай скаже, що вона сновида. Він нічого їй не зробить! А якщо вистачить спритності, то може навіть спробувати випитати в нього.

Тілокі зловтішно засміявся.

— А чом би й ні? — роздратовано кинула Нагіра. — Адже сама казала, який він став сентиментальний, коли побачив її. А коли вона повернеться до нього — брудна, голодна, невиспана, коли розкаже, як лише завдяки хитрощам пощастило втекти від бунтарів, як увесь цей час перебивалася — без сну, без їжі, поки дісталася до нього… Чи не здається вам, що тоді навіть отой великорозумний Больштрем повірить, якою ненавистю до своїх жорстоких викрадачів вона палає?!

— Цього, мабуть, буде замало, — озвався Тілокі. — Про те, де тримають короля, вони їй однаково не скажуть.

— Ти молодий, Тілокі, — заперечила Нагіра. — Ти ще не знаєш людей. — Вона замислено кивнула головою. — Уявляєте, як вони всі зрадіють, коли знов матимуть принцесу й у неділю вона вийде разом з Норліном на балкон! І на очах у всього народу підтримає його! А в тому, що тепер Ярвен робитиме це від усієї душі, годі й сумніватися, адже вона й сама постраждала від ворогів віце-короля! Його вороги — тепер і її вороги! — Вона засміялась. — І коли Ярвен про щось у нього спитає, то це виглядатиме цілком природно, — додала Нагіра. — Хто зазнав того, чого зазнала вона, неодмінно спитав би, і якщо вона зробить це досить розумно…

Ярвен відчула, як усередині в неї наростає страх — наче хвиля, що ось-ось накриє її з головою. Повертатися вона не хотіла, не хотіла повертатися сама. Нізащо.

— Я теж гадаю, що це, мабуть, якось можна було б вивідати! — промовила вона. Голос у неї мало не зривався, їй і самій він здавався аж надто збудженим, хрипким і чужим. — Адже в Естерлінді людей не багато, отож можна було б, мабуть, уночі… — І завагалась. Ні, вона робить таки щось не те; Малена запевне боїться не менше, ніж вона, Ярвен. Але їй було вже байдуже. Байдужісінько. — Та, може, нехай краще піде все ж таки… Малена? Вона ліпше знає той маєток і, безперечно, багато швидше…

— Пусте! — різко кинула Нагіра. — Тією, хто піде, будеш ти! Якщо він кому-небудь і відкриє свою таємницю, то найшвидше тобі.

Ярвен злякано закрутила головою й вигукнула:

— Але ж Малені він теж повірить! Малена теж може сказати, що бунтарі схопили її й тримали в полоні! Навіть відтяли їй коси! Вона може сказати, нібито її катували, — адже це все одно, якби про те саме розповіла я. І тому тепер вона, мовляв, зненавиділа бунтарів! Але Естерлінд вона знає краще, вона взагалі все знає краще, і шпигун з неї вийде куди кращий, ніж я!

Нагіра, примруживши очі, поглянула на Ярвен і промурмотіла:

— Таки й справді. Вона про це нічого не знає.

Потому підвелася, ступила кілька кроків на середину галявини й, не обертаючись, стала. Синьо-чорне небо над деревами розітнула перша блискавка, порив вітру гойднув крони.

— Хто їй пояснить? — спитала Нагіра через плече. — Чи не гадаєте, що вже пора? Чому краще від неї ніхто не випитає в Норліна його таємницю? Чому, коли вона знову з’явиться в Естерлінді, на очах у нього виступлять сльози — сльози розчулення, сльози щастя?

Ніхто не озивався. Лише гучно, мов удар у литаври, гуркнув грім і покотився, завмираючи, вдалину.

— Ходімо до хати, — мовила Нагіра.

Ще не дійшли вони до дверей, як галявину осяяв ще один спалах блискавки, й відразу за ним знов гуркнув грім. Услід за цим розверзлися безодні небесні, по листю вперіщили перші краплі й зашумів дощ — так, що аж у вухах позакладало.

Тілокі причинив за всіма двері й мовив:

— Ну, ось.

Ярвен звела на нього погляд, потім Нагіра, а тоді й Малена та Йоас. Цієї миті Ярвен збагнула, що зараз почує й останню таємницю. Адже вона розуміла, що їй сказали не все.

— Ярвен, — почала Малена. Якусь хвилю здавалося, немовби принцеса ось-ось обійме її, щоб захистити від того, що зараз мусить сказати. — Нагіра має рацію. Йти до нього треба тобі, Ярвен. Тобі й нікому іншому. Уже хоч би через те, що тобі він нічого не зробить. Ніколи. Невже ти й досі не здогадалась? Норлін — твій батько.