Кірстен Бойє - Скоґландія

Лорок іронічно засміявся й, низько вклонившись, сказав:

— Ваша королівська високосте, а як ти збираєшся це робити?

Однак Нагіра роздратовано хитнула головою й промовила:

— Так воно й має бути, Малено. І досі з нашої вини нікому зі скоґландців жодна волосина з голови не впала. Як ти могла подумати, що я така вже безголова й нетямуща, щоб не підірвати парламенту, якби я цього справді хотіла?

— То це було так зроблено зумисне? — спитав Йоас. — Лірон одразу так сказав.

— Ніхто не знає мене стільки, як Лірон, — відказала Нагіра. — Крім Норліна, звичайно..

І знов уваги Ярвен не уник її сповнений ненависті погляд. «Та вже ж, — подумала вона. — Звісно, Нагіра його ненавидить. Зрештою, колись вони мали намір побратись. А натомість він одружився з принцесою».

— А зі стадіоном ми, певна річ, не маємо нічого спільного, — додала Нагіра. — Невже ви маєте нас за таких дурнів? А ви не замислювались, кому той теракт на руку?

— Я про це вже думала, — кивнула головою Малена. — Нагіро, ви взяли нас у полон, та ми, мабуть, прийшли б до тебе й самі, я такий намір мала. Бо нам потрібна ваша допомога — допомога всіх твоїх людей. Якщо ми не зволікатимемо й діятимемо разом, Нагіро, то, може, ще встигнемо зупинити мого дядька.

— Але як? — спитала Нагіра. — Повір, спинити його — це моє найбільше бажання.

Малена кивнула головою Йоасові, який мав такий вигляд, немовби йому вже просто не терпиться щось сказати. І він вигукнув:

— Король Скоґландії живий! Ярвен підслухала Норліна!

Нагіра заварила каву й винесла гарячого кавника на галявину. Йоас пив разом з дорослими, a ось Малена і Ярвен лише скривилися й похитали головами. Нагіра принесла їм глечика з водою.

— Отже, виходить, — промовила Нагіра, — що короля тримають десь під замком. І якби нам пощастило його звільнити, то в країні б вибухнув бунт! Господи, який це був би бунт! Тоді Норлінові довелося б не лише відмовитись від своїх замірів.

— Гадаєш, йому довелося б утікати? — спитав Меонок. — Те, що скоїв Норлін, — не що інше, як державна зрада! І в країні всі як один стануть на бік короля, якщо він прожене Норліна до бісової матері.

— А я думав, ви бунтарі! — глузливо промовив Йоас. — Звідки раптом таке захоплення королем?

Лорок нетерпляче відмахнувся й заявив:

— Отже, ми звільнимо короля! Поки вони не встигли його вбити. Вони ж бо також знають, яким небезпечним для них він може стати. Це показала й розмова, яку підслухала Ярвен. І хто знає, чи довго ще Норлін за нього заступатиметься…

— Так, чудово, чудово! Ми його звільнимо! — вигукнув Йоас. — Ми вже й самі хотіли взятися за це! Але спершу треба було дізнатися, де його тримають! А скажіть на ласку, де його шукати? Скоґландія велика!

— Хіба вони не сказали, де та схованка? — спитав Тілокі. — Чи, може, бодай якось натякнули?

Ярвен знічено похитала головою й розчаровано промовила:

— Я ламала собі голову над цим весь час. Пригадую, вони сказали: «На півночі, в лісі». Одначе ліси ростуть в усій Скоґландії! І що вони мали на увазі: північ південного острова чи північний острів?..

— Але ж у тебе стільки людей, Нагіро! — вигукнула Малена. — Хіба не так? Якщо ти всім їм скажеш шукати мого батька, якщо всім їм повідомиш, що король іще живий, то, може, хтось із них і пригадає щось таке, про що чув чи що бачив! Тим-то я й хотіла повернутися до тебе, Нагіро! Бо нас лише троє: Йоас, Ярвен і я, а в тебе — сотні, й вони тебе слухаються! Якщо всі твої люди вирушать на його пошуки…

— Навіть якби на пошуки короля вирушили всі мої люди, то знайшли б вони його лише завдяки неймовірній випадковості, — промовила Нагіра. — Ти все ж таки поміркуй, Малено! Вони що — мають переривати всі будинки й хати на обох островах? І як це взагалі можна робити, не привертаючи уваги віце-короля та його людей? Як тільки Норлін запідозрить, що ми знаємо, що король іще живий, і що ми хочемо його звільнити… Ти ж бо й сама розумієш: тоді він уже не зволікатиме жодної хвилини й стратить його!

— То ти відмовляєшся?! — скрикнула Малена. — Тепер, коли ми знаємо, що мій батько ще живий, ти відмовляєшся?! — Вона вдарила кулаком по столу, і на ньому розпливлася невеличка калюжка кави. — Та вже ж, для тебе в цих пошуках — жодного видовища, еге ж? Ні бомби, ні вибуху, ні руїн — анічогісінько такого, що потішило б справдешніх бунтарів! Це так, Нагіро? Це так?

Нагіра довго дивилася на принцесу, нарешті промовила:

— Що ж, вибачитися ти зможеш і згодом. А ми спробуємо довідатись, де вони тримають короля, в інший спосіб. І я навіть знаю вже, в який. Вона має повернутися до них.