Майкл Доббс - Картковий будинок

Спливло менше трьох хвилин, коли він вийшов. Не дивлячись по боках, він поквапився назад у натовп Дін-стріт. Хай заради чого він приходив, це вочевидь був не секс.

За цегляним фасадомштабу партії на Сміт-сквер, навпроти вапнякових веж церкви Святого Івана, атмосфера була навдивовижу пригнічена. Протягом останніх тижнів це було місце невпинної діяльності, але в сам день виборів війська розійшлися, скерувавшись на виборців, ці далекі аванпости політичного світу, намагаючись зібрати останніх новонавернених для своєї мети. На цей час більшість із тих, хто лишився, вечеряли у ресторанах чи клубах неподалік, намагаючись випромінювати впевненість, раз по раз вдавалися в обговорення останніх чуток щодо явки виборців, екзит-полів і критичної кількості посад. Мало хто з них мав апетит, і вже скоро вони посунули назад, проштовхуючись через численні натовпи глядачів, за кордони поліції, повз дедалі більші купи обпаленої мошкари.

За останній місяць ці кабінети стали надто людні, перегріті й до неможливого безладні, та завтра все буде інакше. Вибори — це час змін і людської пожертви. До вихідних, незалежно від результату, багато хто з них залишиться без роботи, але майже всі повернуться за більшим, присмоктавшись до соска влади. А зараз вони зачаїлися у стані, який нагадує нескінченне очікування.

Біг-Бен вибив десяту. Кінець. Кабінки для голосування зачинилися, й тепер жоден заклик, роз’яснення, атака, інсинуація, наклеп чи жахливий бедлам не вплине на результат. Коли фінальний дзвін старої годинникової вежі розтанув у нічному повітрі, кілька працівників партії потисли одне одному руки в мовчазному засвідченні поваги до гарно зробленої роботи. Наскільки гарно зробленої, буде ясно дуже скоро. І, як і в багато попередніх вечорів, ніби виконуючи релігійний ритуал, вони перемкнули свою увагу на екрани з новинами і знайомим голосом сера Алістера Вернета. Він з’явився, ніби той сучасний Мойсей, зі своїм підбадьорливим тоном і рум’яними щоками, хвилястим срібним волоссям і краплиною освітлення позаду, якраз достатньою для створення ефекту ореолу.

— Доброго вечора,— почав він голосом, схожим на спокійний плин струмка.— Виборча кампанія закінчилася. Буквально кілька секунд тому виборчі дільниці по всій країні зачинили свої двері, й ми очікуємо народного вердикту. Перший результат очікується вже за сорок п’ять хвилин. А вже за мить ми перейдемо до прямого ефіру з прем’єр-міністром, Генрі Колінґриджем, у його Ворикширському окрузі, та лідером опозиції в південному Вельсі. Та спершу — ексклюзивний екзит-пол від ITN , проведений «Harris Research International» на виході зі ста п’ятдесяти трьох виборчих дільниць по всій країні протягом сьогоднішнього голосування. Він дає такі дані...

Найголовніший теледиктор країни відкрив великий конверт так шанобливо, ніби цей пакет А4 з манільського паперу містив свідоцтво про його смерть. Дістав велику картку й поглянув на неї. Не надто швидко, але й не надто повільно, він знову підвів очі до камер, тримаючи свою тридцятимільйонну конгрегацію в долоні, злегка дражнячи її. Він мав право на цей момент. Після двадцяти восьми років і дев’яти загальних виборів у ролі телеведучого він заявив, що ці вибори будуть останні.

— Попередні результати ексклюзивного екзит-полу ITN — наголошую, попередні, а не остаточні — такі...— Він ще раз поглянув на картку, щоб переконатися, що він все правильно прочитав.

— Ну ж бо, старий ти педик!

Голос пролунав десь зі сміт-скверського комплексу; звідкілясь долинув звук корку з пляшки шампанського, відкритої у передчасному святкуванні; та більшість людей стояла у цілковитій тиші. Вершилася історія, й вони були її частиною. Сер Алістер поглянув на них, змусив чекати на один удар серця довше.

— ...уряд переоберуть з більшістю в тридцять чотири місця.

Будівля аж задвигтіла, коли ревище тріумфу змішалося з полегшенням, що виверглося зсередини. Тридцять, бляха, чотири! Це перемога, а коли ти у грі на смерть, то важить лише перемога, а не як минула сама гра чи наскільки близьким був результат. З’явився час для подальших тверезих роздумів, для того, щоб історія винесла свій вердикт; та до дідька історію — на ту мить цього достатньо для виживання. По всіх кутках блищали сльози радості, виснаження і полегшення, яке багато хто вважав кращим за оргазм, ба, на погляд кількох бувалих, значно кращим.

Екран на хвильку розділився на німі кадри партійних лідерів, які слухали результати. Колінґридж кивав, приймаючи перемогу, з усмішкою заслабкою для задоволеної, тоді як широка посмішка його опонента, який похитував головою, не залишала жодних сумнівів глядачам, що опозиція ще дасть суперникам понюхати табаки. «Заждіть і ще побачите»,— проказував він тріумфуючи. Потім його губи знову ворухнулися, промовляючи щось таке, що люди, які вміють читати по губах, сприйняли за валійську. Два слова, обидва дуже непристойні.