Майкл Доббс - Картковий будинок

Престонова стратегія збільшення накладу вже вивела газету на даунмаркет [8] Найдешевший ринок, розрахований на споживачів з найнижчим доходом. , та обіцяний урожай досі не зібрали. Престон був низеньким чоловіком, який прийшов у газету з аурою Наполеона, але Наполеона такого худого, аж йому знадобилися підтяжки, щоб підтримувати штани, і потоки кави, щоб тримати очі розплющеними. Колись гладенький і спокійний вид почав змиватися незліченними краплями поту, який збирався на лобі, аж окуляри у важкій оправі зісковзували з носа. Пальці, що колись барабанили в задумі, тепер клацали від нетерпіння. Натужні спроби випромінювати владу з’їла внутрішня невпевненість: Престон більше не був певен, що зможе скористатися нагодою — жодною. Навіть припинив джиґати свою секретарку.

А зараз він відвернувся від кількох телевізорів, які мерехтіли, поставлені один на один, попід стіною кабінету, задля того щоб поговорити з працівницею, через яку він переживав тяжкі часи.

— Як ти в дідька знаєш, що все йде не так? — закричав він.

Меті Сторін не хотіла відступати. В двадцять вісім років вона була наймолодшим працівником відділу політичних новин — прийшла на зміну одному з головних кореспондентів, якого незлюбили бухгалтери за його звичку проводити інтерв’ю за тривалими обідами в «Савої» [9] Люксовий готель у Вестмінстері. . Незважаючи на свою молодість і нещодавній переїзд, Меті мала тверді переконання, які чимало неадекватних чоловіків сприймали за впертість. Вона звикла, що на неї кричать, і не цуралася гаркнути у відповідь. Все-таки вона була Престонового зросту і «майже така ж гарна», як вона часто в’їдливо жартувала щодо нього. Що з того, що він здебільшого витріщався на її груди? Завдяки цьому вона отримала роботу й кілька випадкових перемог у їхніх сварках. Вона не вбачала у ньому сексуальної загрози. Надто добре вона знала його секретарку, а домагання від низеньких чоловіків у вогненно-червоних підтяжках — ціна, яку вона згодилася заплатити, приїхавши на південь. Вижити тут — і можна робити кар’єру будь-де.

Вона повернулася до нього, в обороні засунувши руки до кишень своїх по-стильному мішкуватих штанів. Вона говорила повільно, сподіваючись, що голос не зрадить її знервованості.

— Ґреве, кожен урядовець, з яким я розмовляла за останні дві години, каже, що прогнози падають. Я телефонувала голові комісії на окрузі прем’єр-міністра, і він каже, що явка на дільниці на п’ять відсотків менша. Це навряд чи свідчить про вотум довіри. Там, на вулицях, щось відбувається, це можна відчути. Уряд зараз не в теплі, й уже точно не в добрі, чорт забирай.

— Тож?

— Тож наша стаття аж надто роздута.

— Лайно. А опитування під час виборів показали, що уряд летить у тепло сраними милями, а ти хочеш, щоб я змінив передовицю, засновуючись на... чому? Жіночій інтуїції?

Меті знала, що причиною його ворожості є знервованість. Усі редактори живуть на межі; головне тут — не показувати цього. А Престон показував.

— Окей,— провадив він,— на минулих виборах у них була більшість з понад сотнею місць. Тож скажи мені, що підказує тобі твоя жіноча інтуїція, бо це станеться вже завтра. Попередні опитування дають близько сімдесятьох місць. Що думає крихітка Меті Сторін стосовно цього?

Вона підійшла до нього навшпиньках, щоб можна було поглянути на нього згори вниз.

— Якщо хочеш — довіряй опитуванням, Ґреве, але вони не відображають настрої на вулиці. Поміж прихильниками уряду немає ентузіазму. Вони не прийдуть. Це потягне більшість донизу.

— Та ну,— огризнувся він.— І на скільки ж?

Вона не могла стояти навшпиньках вічно. Повільно струснула головою, щоб підкреслити власну передбачливість, і біляве волосся торкнулося плечей.

— Тиждень тому я б сказала — десь із п’ятдесят місць. Зараз гадаю — менше,— відповіла вона.— Можливо, значно менше.

— Господи, та куди ж іще менше! Ми ж підтримували тих засранців увесь час. Має ж бути результат.

Від тебе також чекають результату, подумала вона. Усі знали, де стоїть їхній редактор: в самісінькому центрі одного з найбільших боліт на Фліт-стріт [10] Вулиця в Лондоні, на якій сконцентровані редакції багатьох британських газет. . Єдиним твердим політичним переконанням Престона було те, що його газета не могла дозволити собі опинитися у програші, та й то це переконання не було його власним, а нав’язаним новим кокні-власником, Бенджаміном Лендлесом. Однією з його рідкісних привабливих рис було те, що він ніколи не соромився й не намагався приховати свою думку: завжди виставляв її напоказ. Як він постійно нагадував своїм уже й так невпевненим працівникам, завдяки антимонопольній політиці уряду легше купити десять нових редакторів, аніж одну газету, «тож ми не дратуватимемо уряд, підтримуючи іншу силу, бляха».