Майкл Доббс - Картковий будинок

— Майбутнє починається саме тут, Джеремі. Не можна спускати його з очей. Цей аналіз потрібен нам якнайшвидше. Він покаже, наскільки ефективними були наші старання, якою гарною була реклама, який вплив ми мали, наскільки досягли наших виборців. Якщо ми переможемо, я хочу, щоб усі знали, що цим вони завдячують саме нам. Якщо ж пограємо — допоможи нам Господь...

Він раптом несамовито чхнув.

— Чорт! Вибач. Клята сінна лихоманка. Та якщо ми програємо, я хочу показати всьому сраному світу, що ми здолали суперників на раз-два у своїй комунікаційній грі, а прогоріла сама лише політика.

Він нахилився ближче, аж вони майже торкалися чолами.

— Ти знаєш, що нам потрібно, Джеремі. Під ударом зараз ще й наша репутація, не тільки політиків, тож не просри її. Переконайся, що все буде готово не пізніше ранку суботи. Я хочу, щоб це потрапило до недільних газет і щоб воно вражало, як срака у актриси.

— А я гадав, що креативний тут я,— відповів Джеремі, відпиваючи шампанське.— Але ж у нас небагато часу.

О’Ніл знизив голос, нахилився ще ближче, аж рекламник відчув кислинку французького тютюну в його віддиху.

— Як не можеш отримати цифри — вигадай їх, дідько. Всі будуть і так надто стомлені, щоб приглядатися до них, та якщо ми потрапимо туди найперші й зробимо це гучно, то все буде гаразд.

Він спинився висякатися, що анітрохи не полегшило очевидного дискомфорту його співрозмовника.

— І не забудь про квіти. Я хочу, щоб ти з самого ранку надіслав найбільший букет, який зможеш знайти, дружині прем’єра на Даунінг-стріт. У формі гігантської літери «К». Переконайся, що вона отримає його, тільки-но прокинеться.

— Від тебе, звісно ж.

— Вона дуже засмутиться, якщо їх не буде, бо я вже пообіцяв вислати. А ще я хочу, щоб телекамери зняли, як їх доставляють.

— І щоб усі знали від кого,— додав співрозмовник.

— Ми всі разом у цьому, Джеремі.

Правда, лише з твоїм іменем на картці, мало не додав Джеремі, але не зробив цього. Можна було перегнути з відвертістю. Він уже встиг звикнути до нескінченних монологів свого клієнта, як і до незвичних інструкцій і процедур звітування, яких вимагав О’Ніл. Політична партія відрізнялася від решти клієнтів: вона грала за іншими, подекуди небезпечними, правилами. Проте останні два роки роботи з ними забезпечили Джеремі та його молодій агенції більш ніж достатньо публічності, щоб він зміг придушити затяжні сумніви. Та все-таки, поки він знервовано очікував результатів, його вразив німий страх: Джеремі подумав про те, що станеться, як вони програють. Незважаючи на завіряння О’Ніла, що всі вони в одному човні, він не мав жодних сумнівів — саме агенцію зроблять цапом-відбувайлом. Усе виглядало зовсім інакше, коли вони тільки-но розпочали свою роботу й опитування прогнозували комфортну перемогу, та ця впевненість почала випаровуватися з результатами екзит-полів. Джеремі працював у індустрії образів, де репутації в’янули, ніби вчорашні квіти.

О’Ніл продовжував торохтіти, кипучий, невгамовний, аж поки їхню увагу не поглинув шестифутовий образ сера Алістера, який у цю мить тримався за вухо, схиливши голову набік. Йому щось передавали у навушник.

— А зараз, я гадаю, ми готові до перших результатів цього вечора. Знову Торбей, підказують мені. Б’є всі рекорди. Минуло лише сорок три хвилини від закриття дільниць, а я вже бачу, як кандидати збираються за спиною голови комісії. Переходимо до висвітлення наживо...

Зал зборів, Торбей.Вікторіанський, людний, вологий, відчайдушно спекотний, тріскотить від напруги. Пачки порахованих бюлетенів лежать на столах-козлах, а порожні чорні й мідні урни для голосування лежать оддалік. На сцені з іншого боку, поміж куп гіацинтів і хлорофітумів, розет і мерських регалій, зібралися кандидати. Мали оголосити перші результати, та сцена радше нагадувала сільську пантоміму, аніж вибори: обіцянка висвітлення національними медіа привабила більшу, ніж зазвичай, кількість дивакуватих кандидатів, і вони силкувалися упіймати момент, розмахуючи кульками й барвистими капелюхами, щоб лише привернути до себе увагу камер.

Кандидат від «Саншайн», з голови до ніг одягнений у ядуче-жовтий леопард, навмисне стояв просто перед представником Торі, вбраним у чорний костюм, вимахуючи великим безглуздим пластиковим соняшником. Торі, у тісному костюмі, з підстриженим заради такої події волоссям, спробував відійти лівіше, щоб уникнути цієї перешкоди, та лише наскочив на чоловіка з Національного фронту, який саме розпалював невелику колотнечу серед натовпу, здійнявши зціплений кулак на татуйованій руці. Торі, в надії вчинити правильно, але не певний, що передбачає звід правил кандидата у таких ситуаціях, неохоче ретирувався до соняшника. А тим часом молода жінка, представниця партії «За чистоту наших морів», вбрана у синьо-зелену шифонну сукню, ходила перед усіма туди-сюди, тягнучи за собою ярди тканини, що збурювалася, ніби припливна хвиля.