Майкл Доббс - Картковий будинок

— Лайно! — Престон волав, волосся спадало йому на очі, розкриваючи таємниці лискучого скальпу під ними.— Що вони, в сраку, накоїли?

Він поглянув на зіпсоване перше число видання й заходився люто шкрябати в блокноті. «Урядову більшість пошматовано!» — спробував він. Пошпурив аркуш у кошик для сміття.

— «Зарано для результатів»,— запропонувала Меті, намагаючись приховати всі натяки на вдоволення.

— «Колінґридж проходить зі скрипом»,— спробував редактор ще раз.

Усе полетіло у кошик.

Він відчайдушно озирнувся у пошуках допомоги і натхнення.

— Зачекаймо,— порадила Меті.— До перших результатів ще півгодини.

Натовп вульгарний. Завждипідігруй натовпу, піднось обивателя, нехай має себе за принца.

Не чекаючи перших результатів, святкування у рекламній агенції партії вже йшли повним ходом. З упевненістю людей з позитивним мисленням, працівники компанії «Merrill Grant & Jones» три години тіснилися у приймальні агенції, щоб спостерігати історію в її творенні, бачити кожну її зморщечку, спроектовану на два величезні телеекрани. Ріка шампанського лилася, заливаючи нескінченний запас чиказької піци й біг-маків, а прогнози кардинально зменшеної більшості лише пришпорювали присутніх до гарячковіших дій. Уже навіть у цю ранню годину стало зрозуміло, що два фікуси, які прикрашали приймальню вже кілька років, не переживуть цієї ночі; цілком імовірно, що й кілька молодих секретарок також не витримають. Більшість мудрих голів ще розраховували свої сили, та причин практикувати надмірну стриманість було небагато. Рекламники не практикують стриманості. Тим паче, сам клієнт подавав грізний приклад.

Подібно до багатьох експатрійованих дублінських шукачів пригод, Роджер О’Ніл був відомим за свою кмітливість, нестримну здатність до перебільшення і невичерпну цілеспрямованість у тому, щоб бути причетним до всього. Його енергійність була настільки неосяжна, а захоплення такі розмаїті, що ніхто не міг бути достоту певен, чим він займався, поки не вступив до партії,— щось пов’язане зі зв’язками з громадськістю чи телебаченням, як вважали; а ще ходили чутки про проблему зі Службою внутрішніх доходів, чи то з ірландською Гардою [11] An Garda Sіоchána — поліція Ірландії. ,— та він підвернувся, коли саме звільнилася посада голови відділу реклами, й обійняв її, демонструючи шарм і здібності, які живилися нескінченним запасом «Голуазу» й горілки з тоніком.

Замолоду він подавав великі надії як півзахисник на регбійному полі, та цьому таланту не судилося розкритися через його індивідуалістський стиль, що не пасував до командних ігор. «З ним на полі,— скаржився його тренер,— у мене є дві команди: Роджер і решта чотирнадцять. До сраки його». Тож Роджер добряче побував у сраці в багатьох епізодах свого життя, аж поки Доля не всміхнулася йому й не привела на Сміт-сквер. У сорок років він невимовно дивував своїм темним волоссям, яке нині вже помітно сивіло, і м’язами, що давно втратили тонус, та О’Ніл відмовлявся визнавати очевидність свого середнього віку, ховаючи його під ретельно підібраним гардеробом, який він носив з навмисною недбалістю, що якнайкраще виставляла напоказ дизайнерські лейбли. Його нонконформістський підхід і протяжний ірландський акцент не завжди забезпечували йому прихильність верхів Партії,— «Суцільне лайно без кінця і краю», як одного разу гучно зауважив один з них,— проте решта були просто скорені його незвичайною бадьорістю.

Його шлях через терни значно полегшувала секретарка. Пенелопа («Привіт, я Пенні») Гай. П’ять футів і десять дюймів [12] 178 см. , захопливий вибір одягу і неймовірна фігура. Був ще один аспект, що вирізняв її з-поміж вестмінстерського натовпу. Вона була чорношкіра. Не смаглява й не темна, а чорного опівнічного відтінку, від якого її очі мерехтіли, а посмішка сповнювала всю кімнату. Секретарка мала університетський ступінь з історії мистецтва й навички стенографування зі швидкістю 120 слів на хвилину, а ще була безжально практична. Коли вона вперше з’явилася з О’Нілом, неминуче послідувала хвиля пліток, та Пенелопина непідробна дієвість якщо не повністю підкорила, то змусила замовкнути Хому Невірного; хоча їх і досі лишалося багато.

А ще вона була надзвичайно скритна. «У мене є особисте життя,— пояснювала вона, коли в неї питали.— І так все й залишиться».

А зараз у «Merrill Grant & Jones» — «Грець і Шмон», як їх називала Пенні — вона без зайвих зусиль тримала в центрі уваги кількох повнокровних рекламних закупників і заступника креативного директора, в той сам час стежачи, щоб О’Нілова склянка й сигарети завжди були напохваті, але чітко нормовані. Вона не хотіла, щоб він перебрав, не в цю ніч усіх ночей. Саме в цей час він вгризся у керівного директора агенції.