Майкл Доббс - Картковий будинок

— Я зробила тобі боляче, так?

— Ага.

— Вибач.

— Гадаю, завжди є шанс, що для мене знайдеться виноска у тій клятій книжці.

— Історія все розростається і розростається, Джонні, та я не маю закінчення, бракує деталі.

— Якої?

— Хто вбив О’Ніла.

— Що? — стривожено вихопилося в нього.

— Це єдине, що має сенс,— сказала вона, знову серйозно і жваво.— Ніщо з того, що відбувалося, не було збігом. Я дізналася, що Вултона навмисне шантажували, щоб вибити з гонки. Хтось позбувся його, як позбулися Колінґриджа, Маккензі та Ерла, я так підозрюю. І О’Ніла.

— Ти хоч розумієш, що кажеш? Той телепень передознувся! У нас тут справа не з КДБ.

— Оскільки це стосується О’Ніла, то могло статися й так.

— Господи!

— Джонні, є хтось, хто ні перед чим не зупиниться.

— Але ж хто це? Навіщо?

— От у цьому й проблема, хай йому. Я не знаю! Все веде назад до О’Ніла, але його вже нема! — вона роздратовано копнула порожню коробку від піци.

— Послухай, а хіба не легше припустити, що весь той нонсенс був справою самого О’Ніла?

— Але ж чому він тоді вплутався?

— Не знаю. Для шантажу. Може, заради грошей на свої наркотики. Може, щось пов’язане з владою. Наркомани ніколи не знають, коли спинитися. Він зайшов задалеко і злякався. Втратив контроль і вкоротив собі віку.

— Та хто ж вкорочує собі віку в громадській вбиральні? — зневажливо сказала вона.

— Його мозку був каюк!

— І той, хто вбив його, скористався цим!

Вони обидва важко дихали від роздратування, сиділи плечем до плеча, та все-таки їх розділяв цілий світ.

— Повернімося до основ,— сказав уперто Краєвскі, намагаючись почати знову.— Всі ці витоки. Давай зіграємо в мотив і можливість.

— Гроші не були мотивом. Цьому нема свідчень.

— Тож це має бути якась маленька брудна гра у владу.

— Згодна. Що означає, що О’Ніл не був тим, хто за цим стоїть.

— Хоча і мав можливість.

— Тільки не на всі ті витоки. Деякі з них вийшли з уряду, не з партії. Суворо конфіденційна інформація, яка була доступна навіть не всім членам Кабінету, не те що партійному чиновнику.

— Навіть Теді Вільямсу?

— Навряд чи йому знадобилося б викрадати власну папку, чи не так? А тим паче — ту папку, яка змила його приятеля Семюела у каналізацію.

— Тож...

— Уряд. Це має бути хтось із уряду.

Краєвскі знайшов шматочок піци, що пристав йому до щоки зсередини, і провернув його язиком, поки міркував.

— Маєш перелік міністрів Кабінету?

— Десь у шухляді.

— То підніми свою чудову дупу і знайди його.

Після деяких пошуків, які засвідчили марність усіх її зусиль прибратися, Меті знайшла перелік поміж купи паперів і вручила Джонні. Він підійшов до її робочого столу, рукою згріб купи книжок і склав завали з одного боку, оголивши гладеньку ламіновану стільницю. Білина столу скидалася на розгорнутий блокнот, який чекає, щоб його заповнили. Краєвскі узяв ручку і почав прописувати всі двадцять чотири прізвища.

— Окей. Хто міг би бути відповідальним за витоки? Давай, Меті. Думай!

Сконцентрувавшись, вона почала міряти кімнату кроками, намагаючись знайти шлях у тому бюрократичному лабіринті.

— Було два витоки, які могли вийти з Кабінету,— нарешті сказала вона.— Урізання на територіальну армію й ухвалення препарату від «Реноксу». І гадаю, можна ще додати скасування лікарняної програми; я ніколи не розглядала ідею, що О’Ніл і партія могли бути серйозно залучені.

— Тож хто в уряді знав про них?

— Той, хто був у відповідному комітеті Кабінету.

— Готовий починати разом з тобою,— сказав він, ручка напоготові.

Вона почала повільно перераховувати членів різноманітних міністерських груп, які могли б знати про рішення заздалегідь.

— Так, урізання ТА,— почала вона.— Міністр оборони, міністр фінансів, можливо, канцлер.

Членство у кабінетах мало бути конфіденційним, але воно було темою небезпідставних пліток у лобі.

— І звісно ж, прем’єр-міністр,— вона рахувала на пальцях.— Потім туди ще входять міністр із питань працевлаштування, а також міністр закордонних справ.

Він позначив прізвища у списку.

— На лікарняний план був цілком інший комітет. Міністр охорони здоров’я, міністри фінансів, торгівлі та промисловості, освіти, охорони навколишнього середовища. Гадаю, все.

Ще позначки.

— Але ухвала препарату «Реноксу»... Хай йому грець, Джонні, це ж не пішло до жодного комітету. Це була справа департаменту, вона мала бути вирішена міністром охорони здоров’я та його міністерством. Звісно, офіс прем’єр-міністра почув би про це. Більше ніхто не спадає на думку.