Ю Несбьо - Червоногрудка

— А що саме цього разу потрібно СБП? Викрити чергових неонацистів? Якщо так, то ви помилилися адресою.

Харрі не знав, що можна розповідати Мускену, а що ні. Але того цілком влаштувала лаконічна відповідь:

— Правду кажучи, я не зовсім розумію, що нам потрібно.

— Упізнаю стару добру СБП!

Він знову розсипався своїм сорочим сміхом, гучним і неприємним.

Пізніше Харрі вирішив, що саме цей глузливий сміх та ще те, що йому не запропонували кави, і підштовхнули його до наступного запитання:

— Як ви гадаєте, чи легко було виростати вашим дітям, знаючи, що їх батько був нацистом? Можливо, саме тому Едвард Мускен-молодший потрапив до в’язниці за наркотики?

І вже наступної миті, побачивши в очах старого біль і злість, Харрі пошкодував, що сказав це. Адже можна було б дізнатися про все і не вражаючи в болюче місце.

— Весь цей суд був фарсом! — прошипів Мускен. — Адвокат, якого дали моєму синові, був онуком того судді, який судив мене після війни. Вони хочуть відігратися на моїх дітях, лише для того, щоб приховати власну ганьбу за те, що вони робили у війну. Я…

Раптом він замовк. Харрі чекав продовження, але старий мовчав. Нараз він несподівано відчув, як йому підвело живіт. На якийсь час у кімнаті запала цілковита тиша. Страшенно хотілося чогось випити.

— Це був «святий останніх днів»? — запитав Харрі.

Мускен знизав плечима. Харрі зрозумів, що тему закрито. Мускен поглянув на годинник.

— Кудись поспішаєте? — поцікавився Харрі.

— Мені треба пройтися до будиночка в горах.

— Он як? Далеко звідси?

— Ґренланн. Час виходити, щоб устигнути завидна.

Харрі підвівся. На порозі вони на мить зупинилися, думаючи, що сказати один одному на прощання. Враз Харрі згадав:

— Ви сказали, що вас поранило під Ленінградом узимку сорок четвертого, а в лазареті Сінсен ви опинилися, коли вже був кінець літа. А де ви були до цього?

— Що ви маєте на увазі?

— Я недавно прочитав книгу Евена Юля. Він військовий історик.

— Я чудово знаю, хто такий Евен Юль, — сказав Мускен, якось дивно всміхнувшись.

— Він пише, що полк «Норвегія» було розформовано коло Красного Села в березні сорок четвертого. Де ви були з березня до того часу, як потрапили до лазарету «Сінсен»?

Мускен пильно подивився на Харрі. Потім відчинив вхідні двері і виглянув назовні.

— Практично нульова видимість, — повідомив він. — Вам слід їхати обережно.

Харрі кивнув. Мускен випрямився, примружився і з-під руки поглянув на порожній іподром — сірий овал рінистої доріжки темнів на тлі брудного снігу.

— Місця, де я бував, колись мали назви, — мовив Мускен. — Але вони так змінилися, що їх тепер годі впізнати. Ми позначали на картах тільки дороги, озера й мінні поля, — жодних назв. Може, це буде правдою, якщо я скажу вам, що лежав в естонському місті Пярну, — точно я не знаю, і навряд чи це що-небудь може змінити. Весну й літо тисяча дев’ятсот сорок четвертого я відлежувався в ліжку, слухав кулеметні черги і думав тільки про смерть. А не про те, де я.

Харрі обережно їхав уздовж берега річки і зупинився на червоне світло біля мосту. Наступний міст, Є-18, стовбичив на тлі пейзажу, мов гігантський зубний протез, до того ж закриваючи вид на Драмменс-фіорд. Це ж треба, ну й не щастить цим драмменцям! На зворотному шляху Харрі вже хотів був таки завернути до «Біржі» на чашку кави, але роздумав.

Загорілося зелене світло, Харрі натиснув на газ.

Оскільки Едвард Мускен аж надто гостро й болісно відреагував на його зауваження про сина, то Харрі вирішив дізнатися, хто був суддею у справі Мускена. Він востаннє подивився на Драммен у дзеркало заднього виду. Все-таки є й гірші міста.

Елен так і не вдалося нічого з’ясувати.

Харрі зазирнув до її кабінету і всівся в своє колишнє крісло — старе й рипуче. Тепер тут сидітиме інша людина, молодий хлопець з управління Стейнк’єрської сільської поліції — він прибуде за місяць.

— Я ж не ясновидиця, — сказала Елен, глянувши на розчароване обличчя Харрі. — Я і в інших з самого ранку попитала, але ніхто нічого не чув про цього Принца.

— А відділ обліку зброї? У них мають бути дані про нелегальних продавців?

— Харрі!

— Що?

— Я більше на тебе не працюю.

— На мене?

— Гаразд, разом з тобою. Але все одно, таке відчуття, що я працюю на тебе. Нахаба!

Харрі відштовхнувся ногою від підлоги і завертівся в кріслі. Чотири оберти. Стільки йому за раз ніколи не вдавалося. Елен страдницьки скривилася.