Ю Несбьо - Червоногрудка

— Ти все почув.

Обличчя Харрі перекривилося.

— Є заперечення? — спитав Мьоллер.

— Звичайно.

— Але чому? Це ж таке почесне завдання, Харрі. Така довіра.

— Невже? — Харрі загасив сигарету і з силою розчавив її в попільничці. — А мені здалося, що це чергова спроба реабілітувати мене.

— Що ти маєш на увазі? — Б’ярне Мьоллера образило це зауваження.

— Так, я знаю, ви не послухалися розумних порад і знову вирішили потягти мене в пекло після Бангкока. Я щиро вдячний вам за це. Але ким ви мене робите цього разу? Офіцером зв’язку? Це звучить як спроба переконати всіх, хто сумніваються, в тому, що ви маєте рацію, а вони — ні. Що Холе — висхідна зірка, що йому можна доручити відповідальну справу і таке інше.

— І що?

Б’ярне Мьоллер знову сів у позу «довгої розмови».

— І що? — передражнив Харрі. — Якщо все це пояснюється таким чином, виходить, я знову просто пішак?

Мьоллер засмучено зітхнув:

— Усі ми пішаки, Харрі. Все давно розписано. І твоя роль не гірша за інші. Постарайся, Харрі, зроби ласку — і мені, і собі. Невже це так складно, чорт забирай?

— От тільки я почуваюся конем на скачках. А я терпіти не можу всю цю чортову відповідальність.

Харрі взяв до рота сигарету, але так і не запалив її. Звичайно, він вдячний Мьоллеру за цю послугу, та раптом він провалить це завдання — про це Мьоллер подумав? Офіцер зв’язку. Звичайно, він уже давно не випивав, але йому, як і раніше, треба постійно контролювати себе, обережно проживаючи кожен день. Якого дідька, а хіба за цим він пішов у слідчі — щоб уникати відповідальності за людей? І за самого себе? Харрі стиснув зубами фільтр сигарети.

З коридору долинула розмова — начебто від автомата з кавою. Здається, говорив Волер. Потім — дзвінкий жіночий сміх. Мабуть, нова співробітниця.

— Чорт, — сказав Харрі. Чо-орт — на два склади. На кожен з них сигарета підстрибувала у нього в роті.

Мьоллер, який сидів із заплющеними очима, доки Харрі обмірковував, запитально подивився на нього:

— Я можу вважати це за згоду?

Харрі підвівся і мовчки вийшов з кабінету.

Сіра пташина то десь зникала, то знов з’являлася в полі зору Харрі. Поверх мушки «Сміт-Вессона» 38-го калібру він дивився на нерухому спину за склом. Палець лежав на курку. Учора хтось по телевізору розповідав про те, як повільно може тривати час.

«Гудок, Елен. Натисни на чортів гудок, це ж агент Секретної служби».

Час точився повільно. Як новорічна ніч перед тим, як проб’є дванадцята.

Перший мотоцикл порівнявся з квитковою касою, а впівока Харрі все ще бачив червоногрудку, що перетворилася на маленьку цятку. Час на електричному стільці перед поворотом рубильника.

Харрі до відказу натиснув на курок. Раз, удруге, втретє.

І тоді час рвонувся і полинув до болю нестримно. Темне скло на мить побіліло, обсипавшись на асфальт дощем осколків, і Харрі встиг побачити руку, що зникала за вікном. А потім почувся шелесткий шум дорогих американських автомобілів — і затих.

Харрі дивився на віконце каси. Жовте листя, підняте кортежем, усе ще кружляло в повітрі, падаючи на брудну сіру траву. Він дивився на віконце каси. Знову стало тихо, і на якусь мить Харрі здалося, що він — на звичайнісінькому залізничному переїзді в Норвегії, що довкола — звичайнісінький осінній день, що ген там — звичайнісінька станція техобслуговування. І навіть у повітрі пахло звичайною ранковою прохолодою, вогким листям і вихлопними газами. І це приголомшило його: може, нічого й не було?

Він усе дивився на віконце каси, аж раптом тривожний, наполегливий гудок «Вольво» за його спиною розітнув день навпіл.

Вогні спалахували в сірому нічному небі, і воно нагадувало брудний равендук шатра, напнутий над цією бездушною голою землею. Може, росіяни почали наступ чи просто вдають, що почали його, — зараз це не можна було знати напевно. Гюдбранн лежав на краю окопу, підгорнувши ноги під себе, обома руками стискаючи гвинтівку, і, вслухаючись у далекі, приглушені громи, дивився на згасаючі спалахи. Він знав, що йому з його курячою сліпотою не варто дивитися на ці спалахи, інакше можна не помітити російських снайперів, які повзуть по снігу нейтральної смуги. Але він і так їх не бачив жодного разу, лише стріляв по чужій команді. Як зараз.