Ю Несбьо - Червоногрудка

У Харрі пересохло в горлі.

Раптом з гуркотом відчинилися вхідні двері.

— Що ви тут робите? — запитала людина, що з’явилася на порозі, — проти сонця її обличчя не було видно. — І де Бурре?

Це був Евен Юль.

Харрі сидів за столом навпроти вочевидь схвильованого Юля; Муєн подався розпитувати сусідів, чи не заходила до кого-небудь з них Сіґне Юль. Веберу раптом знадобилося терміново поїхати у якихось справах, пов’язаних з убивством Браннхьоуґа, і він відбув поліцейською машиною. Харрі пообіцяв підвезти Муєна своїм «Фордом».

— Зазвичай вона попереджала перед тим, як кудись піти, — сказав Евен Юль. — Тобто попереджає.

— На дзеркалі в коридорі — її почерк?

— Ні, — відповів Юль. — Принаймні, мені так не здається.

— Напис зроблено її помадою?

Юль дивився на Харрі, не кажучи ні слова.

— Вона чогось боялася, коли я розмовляв з нею по телефону, — сказав Харрі. — Вона говорила, що хтось хоче її вбити. Ви можете припустити, хто б це міг бути?

— Вбити її?

— Так вона сказала.

— Сіґне ніхто не хоче вбити.

— Значить, ні?

— Та ви з глузду з’їхали!

— В такому разі виходить, що у вашої дружини нестійка психіка. Можливо, вона істеричка з манією переслідування?

Евен Юль не відповідав, і Харрі вирішив, що він не розчув його слів. Але тут господар похитав головою.

— Чудово, — Харрі підвівся. Постарайтеся нам допомогти. Обдзвоніть усіх її друзів і родичів, у яких вона могла шукати прихистку. Я вже оголосив її в розшук, ми з Муєном перевіримо будинки в околиці. Поки ми більше нічого не можемо зробити.

Коли Харрі вийшов за, ворота, він побачив Муєна, що йшов до нього назустріч. Молодий поліцейський похитав головою.

— А якої-небудь машини люди не бачили? — запитав Харрі.

— В цей час удома сидять лише пенсіонери і матері з грудними дітьми.

— Пенсіонери зазвичай усе помічають.

— Напевно, тутешніх це не стосується. Якщо тут взагалі сталося що-небудь, що заслуговує на увагу.

Заслуговує на увагу. Харрі не розумів чому, але ці слова викликали у нього в підсвідомості дивний резонанс. Діти на велосипедах уже кудись поїхали. Харрі зітхнув:

— Поїхали звідси.

Коли Харрі увійшов до кабінету, Халворсен розмовляв по телефону. Із жесту колеги Харрі зрозумів, що той говорить з інформатором. Якщо він, як і раніше, намагається знайти ту жінку з «Континенталя», значить, похід до МЗС не надто допоміг. Паперів у кабінеті майже не було, крім стосика архівних копій на столі Халворсена — «Справи про гвинтівку Меркліна».

— Нема та й нема, — сказав Халворсен. — Коли що довідаєшся, подзвони, гаразд?

Він поклав слухавку.

— Еуне телефонував? — запитав Харрі, сідаючи у своє крісло.

Халворсен кивнув і показав два пальці. Друга година. Харрі поглянув на годинник. Еуне приїде сюди за двадцять хвилин.

— Дістань мені фотографію Едварда Мускена. — Харрі взяв слухавку, набрав номер Сіндре Фьоуке і домовився зустрітися з ним о третій. Потім розповів Халворсену про зникнення Сіґне Юль.

— Думаєш, це може бути якось пов'язано з убивством Браннхьоуґа?

— Не знаю, тому мені й потрібно поговорити з Еуне.

— Для чого?

— Для того, що я все більше переконуюся в тому, що ми маємо справу з божевільним. А значить, потрібна порада фахівця.

Еуне можна було назвати великою людиною з кількох причин: він страждав надлишком ваги, був на зріст під два метри і вважався кращим психологом країни у своїй галузі. Психопатологія до цієї галузі не належала, але Еуне, будучи талановитим фахівцем, допомагав Харрі і в цих питаннях.

У лікаря Еуне була доброзичливе, відкрите обличчя, — Харрі часто здавалося, що він дуже м’який і вразливий і біль іншої душі не минає для нього безслідно. Коли Харрі запитував його про це, Еуне відбувався жартом, що важко, мовляв, але кому зараз легко?

Зараз Еуне напружено і зосереджено слухав розповідь Харрі. Про вбивство Халлґріма Дале, Елен Єльтен і Бернта Браннхьоуґа. Про Евена Юля, який сказав, що їм потрібно шукати квіслінґівського легіонера, і про те, що на підтримку цієї версії говорило вбивство Браннхьоуґа, вчинене наступного дня після інтерв’ю «Даґбладет». І на закінчення — про зникнення Сіґне Юль.

Вислухавши Харрі, Еуне деякий час сидів і розмірковував, похитуючи головою і похмикуючи.

— Боюся, я особливо вам допомогти не зможу, — сказав він нарешті. — Єдина зачіпка, яку я бачу, — той напис на дзеркалі. Це схоже на візитну картку, що типово для серійних убивць. Особливо для тих, хто скоїв уже кілька вбивств, почуває себе в безпеці і хоче для гостроти відчуттів подражнити поліцію.