Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

«Цікаво, туди, часом, не поїхав Скляр?» – раптом спало на думку, і спокій немов вітром змело. «Власто, не накручуй себе. Тобі, звісно, у житті часто не щастить, але ж не настільки».

Зусиллям волі примусила себе заспокоїтися. Серцебиття знову вирівнялося, і патрульна навіть усміхнулася. Відтак зосередилася на голосі Вікторії. Він заколихував:

– Зверніть увагу на дихання. Повільний глибокий вдих і повільний видих, – пауза, поки Вікторія виконує дихальну вправу. – Подумки «пройдіться» тілом, відчуйте його, як одне ціле. Відпустіть напруження в м’язах…

І Власта відпустила.

Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 12:15

Єгор зітхнув з полегшенням: нарешті він вийшов із цього задушливого смердючого потяга. Бовтун, як завжди, не підвів, приїхав вчасно, і тепер старі друзяки радісно обіймалися. «Ну, нарешті хоч щось приємне», – подумалося Скляру, коли він міцно потискав руку Льоні.

– Як доїхав?

Єгор кинув погляд на людей, що досі виходили з потягу. Слідак завчасно потурбувався про те, аби втекти звідти серед перших: вже за десять хвилин до прибуття стояв перед самим виходом. Щойно з поїзда вийшло подружжя, яке всю дорогу його дратувало. Спершу зліз чоловік, дружина передала йому всі три важезні дорожні сумки, відтак сама ступила на харківську землю.

– Нормально, – відмахнувся Скляр, радіючи, що нічне жахіття нарешті позаду.

Повз пройшла ще одна сусідка – дівчина з неголеними ногами та незачесаним волоссям. Єгор скривився, пригадавши, як дівча зранку длубало бруд з-під нігтів. Не втримавшись, він знову виліз на верхню полицю й не злазив звідти аж доти, доки потяг не почав під’їжджати до пункту призначення.

– Я швиденько підкину тебе до готелю, а ввечері ти до нас в гості. Що скажеш?

– А хіба ми не підемо зараз обідати? Ми ж домовлялися.

– Єгоре, вибач, роботи під зав’язку, – Бовтун притиснув долоню до горла, підтверджуючи свої слова жестом. – Не встигаю нічого. Он моя машина, – вказав рукою. – Ходімо.

Льоня швидко закрокував до автівки, синього фольксвагена. Єгор поспішив за приятелем, водночас роздивляючись прилеглу до вокзалу площу.

«Гм… не так вже й погано виглядає, порівняно з тим, як було колись», – подивувався новому враженню від міста.

Сідаючи в машину, помітив знайоме жіноче обличчя. Кілька секунд знадобилося для того, аби згадати, що то мама дівчинки з кубиком Рубіка. Поряд дріботіла мала, правою рукою міцно тримаючи коричневий рюкзачок.

Вже від’їжджаючи, Єгор зауважив, що у другій руці дівчинка несла кубик.

Повністю складений.

Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 12:58

Кімната виявилася доволі пристойною. Єгор уважно роздивився номер і врешті лишився задоволеним. Невеликий, проте охайний і світлий. Насамперед попрямував у душ. Гаряча вода збадьорила й трішки заспокоїла. Коли Бовтун залишив його в готелі, поганий настрій відразу повернувся. Знову з’явилося відчуття ненависті до чужого міста.

Стажування розпочиналося з понеділка, Єгор навмисне приїхав раніше, щоб побачитися з Льонею. У роки навчання їх вважали кращими друзями. Так воно й було. Не завадила цьому й робота в різних містах. Чоловіки й досі спілкувалися так, немов ніколи не роз’їжджалися.

Леонід Бовтун уже багато років працював у поліції оперативником. На відміну від Єгора одружився майже відразу після навчання й тепер мав двох дітей, дванадцятирічних дівчаток-близнючок. Сьогодні ввечері Єгор вечерятиме в них, а наступного дня запланована зустріч з іще одним однокурсником, який, щоправда, кинув службу в поліції ще шість років тому.

Після душу Єгор відчув себе новою людиною. У кімнаті виявилося прохолодно, слідчий швиденько вдягнувся. Кинув оком на недбало лишену валізу в кутку біля ліжка.

Розвісив одяг, акуратно розклав усі інші речі, почистив зуби й врешті залишив кімнату в пошуках місця для обіду. Довго шукати не довелося. Вже за рогом біля готелю помітив кафе «Кулінічі» (Бовтун усю дорогу вихваляв їх).

Людей виявилося чималенько. Тут пропонували булочки (солодкі й звичайні), тістечка, супи та салати. Єгор замовив американо та синабон [5] Синабон – булочка з корицею. із шоколадом. Обрав місце на вулиці. Тут було майже порожньо. Лише за сусіднім столиком сиділо троє хлопців, судячи із зовнішності, – арабів. Пізніше до них приєднався ще один.

– Б**дь!

Американо виявилося гарячим і обпекло язик. Колись саме завдяки колишній нареченій він призвичаївся до цього напою. Уже кілька місяців Єгор безрезультатно намагався відучити себе від нього. Проте в незнайомому місті мимоволі взявся за старе.