Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

Тим часом дівчата знову пирснули зі сміху. Дітям набридло сидіти за столом з дорослими й вони тепер гралися з шиншилою.

– Діти, не годуйте тварину наїдками зі столу. В Агати своя їжа, – нагадала Надя, коли помітила, що ті намагаються пригостити чотирилапого друга копченою ковбасою.

Єгор не втримався й усміхнувся. Ці дівчата йому сподобалися. Тепер вони весело жартували про щось своє. У той час, як Єгор із Бовтуном згадували роки навчання. Надя слухала й інколи ставила якісь уточнювальні питання, часом ділилася історіями з власного життя.

Надворі суцільна темрява, лише світло у будинку навпроти. І силуети людей, які час від часу підходять до вікон. Єгор вкотре відчув себе незатишно. Слідак швиденько відігнав непрохані думки й знову зосередився на розмові. Відтак час за вечерею минув швидко. Льоня запропонував заночувати в них, проте Скляр тактовно відмовився. Хай як би добре не було в цій компанії, йому вже давно хотілося усамітнитися.

Він щойно повернувся до готельного номера. Швиденько перевдягнувся, почистив зуби. У душ йти не мав бажання, тож відразу вклався в ліжко. Покрутив у руках новопридбаний кубик Рубіка, проте швидко відклав вбік. Потягнувся до нічного столика, дістав звідти справу Олександри Альтман. Стажування розпочиналося щодня (крім вихідних) з восьмої ранку й мало тривати до третьої. Далі – роби, що хочеш. Тож Скляр зголосився допомогти Бовтуну в роботі. Усе краще, аніж тинятися Харковом без діла.

Згідно із зібраною інформацією, дівчину вважали безвісти зниклою з січня 2019 року. Ввечері вона пішла з дому й так і не повернулася. Тіло (точніше рештки) знайшли півтора місяця тому. Громадянка Дарія Миколаївна Базир виявила їх у несподіваному місці – власному новопридбаному будинку. Налякана до смерті жінка відразу повідомила в поліцію. Правоохоронці взялися за справу, та все виявилося не так просто. Тільки встановлення особи зайняло бозна-скільки часу. Тепер новий етап у розслідуванні – впіймати вбивцю.

До того, як перейти до нової власниці, помешкання довгий час лишалося без господарів. За словами ріелтора, усе тому, що продавець поставив на нього зависоку ціну. Тільки після того, як за вмовляннями спеціаліста з нерухомості, власник погодився знизити вартість, будинок нарешті вдалося продати. На жаль, зустрітися з господарем (Володимиром Корідзе) поліція не має змоги, оскільки той проживає в Німеччині. Вдалося поспілкуватися лише телефоном.

– Загалом справив непогане враження. За документами йому 50 років, тримає в Німеччині невеличкий бізнес, – пригадав розповідь Бовтуна Єгор. – Виїхав з України ще в кінці дев’яностих.

– Як так сталося, що тіло не виявили відразу? Усі ці дев’ять місяців воно перебувало там?

– Експертиза встановила, що її вбили саме там, так. Тіло з місця злочину не рухали. Смерть настала від удару по голові важким предметом, – коротко вводив у курс справи вже трішки захмелілий Льоня.

Опер страшенно радів допомозі Єгора. А головне знав – справа у надійних руках. Ну а він тим часом попідтягує власні «хвости», спробує трохи допомогти з розслідуваннями Вікторії (інакше після повернення її чекає повний «завал»), а також, наскільки дозволить час, допоможе батькам із ремонтом. – На будинок майже не було покупців. Аж поки власник не знизив ціну. Тож тіло спокійно пролежало там стільки часу. Подружжя, яке придбало оселю, дивилося її, ще коли ціна стояла висока. А щойно вартість знизили, придбали.

– Я так розумію, дивилися вони його до того, як там опинилося тіло?

– У грудні минулого року, – підтвердив здогади Єгора Льоня.

«Неабиякий сюрприз: знайти у власному будинку вбиту людину, – Єгор спробував уявити ситуацію. – А тепер їм у цьому будинку жити».

Скляр доволі швидко познайомився з деталями справи. Поки інформації виявилося небагато. Проте навіть із того, що довідався, запідозрив: не все в ній так просто.

Не тому, що тіло Олександри Альтман так довго не могли знайти.

Чоловік вбитої, Віктор Альтман, зник два роки тому. Тіла його досі ніхто не знайшов.

Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 23:23

– Так Колька решил не приезжать, что ль? – хлопець напнув на голову капюшон, рятуючись від вітру. Він стояв, засунувши руки до кишені джинсів і длубаючи носком взуття сиру землю. Ліля присіла навпочіпки спиною до входу на територію й дивилася на хлопця знизу вгору.

– Да *уй его знает, приедет или нет, мне пофиг.

Голос її був прокуреним, від того звучав майже як чоловічий. Дівчина харкнула й сплюнула.