Ксенія Циганчук - Кубик Рубіка

– Чё он там так долго? – повернула голову й спробувала видивитися дружбана. – Б**дь, я уже замерзла и в туалет хочу, – вона шмигнула носом і врешті повернула голову до співрозмовника.

Той продовжував длубати землю, тільки вже із заплющеними очима, все так само слухаючи в голові нечутну їй музику.

– Попрошусь щас к его приятелю сходить. Слышь? – гукнула, не отримавши належної уваги.

Хлопець на мить розплющив очі й подивився на дівчину. Він був спокійний мов той слон і ловив кайф. Пісні групи «Аеросміт» несподівано змінилися на власну мелодію, що видумував саме в цей момент. Завтра й не згадає, що на таке був спроможний. На кілька хвилин «завис», поринувши у власний новий світ.

Знову розплющив очі – саме вчасно, аби побачити силует у темряві. Хтось ішов, такого самого зросту, як і його приятель. Навіть хода та сама. У руках міцно стискає биту, швидким кроком наближається до них. Хлопець зусиллям волі сфокусував зір: «Кто это? И чё это у него с лицом?» – думки формувалися складно. Єдине, що спромігся згадати: сьогодні вже чув про якусь маску й биту. Зовсім недавно йому щось про них розповідали.

Лілька продовжувала балакати про Колю своїм чоловічим басом, не озираючись. Її слух притупився. Вона мало розуміла з того, що сама говорить.

Крізь маску хлопець із битою бачив, як змінюється обличчя приятеля. Його відсторонений погляд починав набувати усвідомлення. «Ты думал, я не отважусь?» – у думках засміявся юнак, впевнено підійшов до дівчини ззаду й із розмаху вдарив по голові.

Лілька впала на землю, нападник із подивом зрозумів, що з першого удару вбити не вдалося. Дівчина лаялася сплутаною мовою, тож він знову вдарив по потилиці. Цього разу прикладаючи більше сили.

– Ты чё, чувак, – отетерів приятель. – Перестань!

Хлопець сяк-так очуняв і підскочив, аби зупинити удари. Капюшон впав із голови на плечі. Вбивця з подивом подивився на приятеля: він не чекав такої реакції. Замість того, щоб допомагати, той чомусь вирішив його зупинити.

– Будешь мешать – прибью тоже, – агресивно прошипів крізь зуби, і дружбан, злякавшись, відскочив вбік.

Тим часом Лілька із закривавленим обличчям звивалася на землі, зробила спробу підвестися. Дівчина мало розуміла, що відбувається. Вона відчувала пекучий біль у голові, інстинктивно продовжувала боротися за життя, намагаючись відповзти від кривдника. Ліля підвела голову, і саме в цей момент наступний удар розтрощив їй носа й вибив кілька зубів. Дівчина відкинулася на землю, перевернувшись на спину. Важке хрипле дихання переривалося кашлем: кров та зуби потрапили до горла й заважали дихати.

– Чувак, перестань! – зробив нову спробу свідок.

Вбивця відволікся й втупив погляд у того, хто мав би допомагати замість того, щоб постійно заважати. Натягнута на обличчя маска Фантомаса мала навдивовижу реалістичний вигляд і лякала сама по собі. Проте на нього зараз дивилися очі набагато страшніші за маску.

Наркотики все ще гальмували. Хлопець дивом ухилився від удару. Бита зі свистом пролетіла біля вуха, і юнак відразу ж дав драла. Випробувати долю й чекати наступної спроби він не наважився. Музика в голові різко зупинилася. Вбивця спершу кинувся за ним, та вчасно спинився ще до того, як вийшов із провулка на світло ліхтарів: не може ж він наздоганяти виродка в такому вигляді.

– Ничё, доберусь до тебя, – сплюнув і розвернувся до Лілі.

Дівчина все ще пробувала відповзти якомога далі, абсолютно не усвідомлюючи, що тікати нікуди. Не довго думаючи, вбивця дістав із куртки ножа й кілька разів вдарив у шию та спину. Скоро жінка завмерла.

Більше вона не рухалася. І не дихала.

Харків. Неділя, 3 листопада 2019 року. 00:11

Час зникав, мов пісок крізь пальці. Юнак не передбачив, що позбавитися тіла виявиться так складно. Він затявся помститися приятелю за малодушність та втечу. Хлопець все більше нервував і дратувався. «Держи себя в руках, иначе она заметит. А если заметит, нужно будет и ее грохнуть», – заспокоював і водночас давав собі настанову.

– Да плохо стало, но уже попустило, – якомога безтурботніше відмахнувся.

– А почему скорую не вызвал, если плохо стало? А вдруг не полегчало бы. Что бы было? Что ты здесь вообще делаешь? – озирнулася, і вкотре їй стало моторошно в цьому місці. – Домой-то далеко отсюда? – поцікавилася жінка.

Хлопець, що подзвонив її синові серед ночі й прохав терміново прийти, переминався з ноги на ногу – це допомагало йому почуватися спокійніше. Погляд ковзнув на кущі за спиною непроханої гості, і він із жахом усвідомив, що звідти стирчить нога. «Если она оглянется…»