Юрій Сорока - Крос у небуття

– Досить їх пресувати, Софрон! – кинув до бандита, котрий надто затято «працював» над одним з лежачих. Навіть не приглядаючись, можна було зрозуміти, що потерпілий не подає ознак життя. – В’яжіть і в машину.

Опинившись за кермом, Потап замислився. Долю терпил він вирішив давно, залишились хіба технічні питання. Надто ретельно приховувати кінці він не збирався. Трупи мали з’явитись в полі зору широкої громадськості за кілька днів. У такому випадку в близьких до Потапа колах не буде таємницею, хто покарав недолугих конкурентів. Тоді страх стримає бажаючих переходити йому дорогу в майбутньому. Разом з тим, тіла не можна залишати в селі. Їх тут бачили вдень, а мусора, котрі не надто вільно почували себе у Кам’янці-Подільському, все ж почнуть «рити».

До вікна машини підійшов Софрон.

– Завантажили? – поглянув на нього Потап.

– Так.

– Надійно пов’язані, не розбіжаться?

– Вони своє відбігали, – байдужно знизав плечима Софрон. – Але вирішувати тобі. Скажеш – мочканемо прямо тут. Тоді точно на лижі не стануть.

– Не треба здіймати кіпіш у селі, Софрон. Головою думай, – пробурчав Потап.

У пітьмі він не помітив, як хижо блиснув погляд бійця. Софрон не терпів переваги і якщо дозволяв керувати собою Потапу, то лише через переконання у тимчасовості такого становища.

– За кермо їхньої тачки сядеш, – провадив далі Потап. – Балабона з собою візьми про всяк випадок. Нехай під батогом тримає. Навіть теля брикається, коли на забій ведуть…

За хвилину білосніжний «Форд» виїхав з подвір’я і покотився шляхом, яким нещодавно заїхав у село. За ним, немов вовки за пораненим оленем, линули чорний «Мерседес» Потапа, і сиві «БМВ» та «Ауді» його бійців.

Їхали не менше години. За цей час Потап нарешті вирішив, як чинитиме далі. У цих місцях Смотрич ніс свої води до недалекого Дністра у глибокому скелястому каньйоні. Близько десяти років тому нижче по течії Дністра, у Могильові-Подільському, було побудовано ГЕС. Велика дільниця дністрового русла, як і річечки, що у нього впадали, перетворились на водосховище, а скелясті стіни каньйону стали крутим дном водойми. Внаслідок цього Смотрич поглибшав до десяти, а то й більше метрів. Якщо додати до них кількадесят метрів неприступної стіни над водою, Потап отримував ідеальне місце для поховання «Форда» і його покійних пасажирів. Автомобіль швидко знайдуть, а у Кам’янці неодмінно заговорять про «голлівудське» поховання Потапом конкурентів. Мусора нічого не зможуть довести – ні свідків, ні відбитків пальців, ані жодних слідів. Втім, якщо мусора до чогось і докопаються, Потап знатиме, як вийти сухим з води. Адже страх і бажання збагатитися – найміцніші з першопричин, що рухають людьми…

На невеличку галявинку, що стрімко збігала до темної води, поступово перетворюючись на урвище, під’їхали незадовго до світанку. Потап вийшов з автомобіля і припалив чергову цигарку. Підкликав бійців. Ті стали навколо нього й приготувалися вислухати завдання, суть якого була ясною усім ще від вечора. Потап кілька хвилин мовчав, вагаючись, кому призначити роль ката, після чого поглянув на Софрона й криво посміхнувся.

«Пацан молодий, але амбітний. Зрештою когось потрібно мати за спиною у разі шухеру. Чому б не Софрон? – подумав. – Схожі на нього учорашні невдахи легко стають слухняною глиною у майстерних руках. Він розумніший за тупих качків, але позбавлений цинізму досвідчених сидільців. Ідеальна кандидатура на роль «зама». У такому випадку безпосередня участь у вбивстві чотирьох людей буде непоганим засобом тримати у покорі. Вишка – гарний засіб зробити людину слухняною».

Потап дістав з-за пояса потертий «ТТ» і простягнув Софрону.

– Іменем революційного трибуналу, – підморгнув, вискалившись. – На, братан, покажи, чого вартий.

Софрон витримав погляд. Він взяв пістолет, підійшов до «Форда», відчинив по черзі задні дверцята і тричі вистрілив, цілячись у голови пасажирам, котрі встигли лише промугикати щось нерозбірливе. Скінчивши, відчинив багажник і вистрілив ще раз. Після скоєного повернувся до Потапа і простягнув йому пістолет.

– Готові, – сказав так, немов ходив поглянути на мангал з шпицями шашлику. – На останнього даремно набій тратив, ласти склеїв ще в селі.

Потап поглянув на пістолет у руці Софрона і похитав головою. Він не настільки дурний, аби тримати при собі ствол, на якому чотири трупа.

– Залиш собі. Все, братва. «Форд» у Смотрич і по коням. Вже розвиднюється, нам тут нічого робити.