Рiчард Осман - Клуб убивств по четвергах

Уся забудова міститься на дванадцяти акрах лісистої місцевості й прекрасних відкритих схилів пагорба. Тут-таки є два ставочки: один справжній, а інший створив будівельник Ієна Вентема – Тоні Каррен і його команда. Численним качкам і гусям, які теж вважають Куперс-Чейз своєю домівкою, начебто набагато миліший саме штучний. На самому вершечку пагорба, де закінчується лісок, досі розводять овець, а на пасовиськах над ставком бродить отара з двадцяти альпак. Ієн Вентем придбав пару, щоб додати екзотики рекламним фотографіям, але справа вийшла з-під контролю, як воно буває.

Ось що це за місце, якщо коротко.

Я вперше почала вести щоденник багато років тому, але оце зазирнула в нього й тепер не думаю, що він буде для вас чимось цікавий. Хіба що вам хотілося б дізнатися, на що був схожий Гейвортс-Гіт у сімдесятих, але безпечніше припустити, що таки ні. Я не хочу образити ані Гейвортс-Гіт, ані сімдесяті – свого часу насолоджувалася-бо й першим, і другим.

Але кілька днів тому, після розмови з Елізабет, я пішла на першу для себе зустріч «Клубу вбивств по четвергах» і відтоді подумувала, що, можливо, про нього писати буде цікаво.

Хтось же написав отой щоденник про Голмса і Вотсона. Що б люди не казали вголос, а їх ваблять убивства, тож я спробую.

Я знала, що в «Клубі вбивств по четвергах» будуть Елізабет, Ібрагім Аріф, що живе у Вордсворті, у квартирі з кутовим балконом, і Рон Річі. Так, той самий Рон Річі. Ще одна цікавинка.

Тепер я знаю його краще й бачу, що блиск трохи потьмянішав, але все одно.

До клубу також колись належала Пенні Ґрей, але вона зараз у «Вербах», це будинок для догляду. Якщо подумати, то я вписалася в спорожніле місце. Мабуть, вони шукали заміну, а я стала новою Пенні.

Але пам’ятаю, що тоді трохи нервувалася. Я принесла пляшку хорошого вина (8,99 фунта, щоб ви розуміли), і коли зайшла, вони троє вже сиділи в Кімнаті пазлів, розкладали на столі фотографії.

Елізабет започаткувала «Клуб убивств по четвергах» разом із Пенні. Пенні багато років була інспекторкою в Кентській поліції, тож вона приносила матеріали нерозкритих убивств. Тих матеріалів у неї не мало бути, але хто міг дізнатися? У певному віці вже можна робити майже все, що заманеться. Ніхто тебе не вичитує, окрім твоїх лікарів і дітей.

Не варто казати, чим заробляла на життя Елізабет, хоча вона сама іноді про це розводиться. Вистачить зауважити, що вбивствами, розслідуваннями й таким іншим її не здивуєш.

Елізабет і Пенні перебирали кожну справу рядок за рядком, вивчали кожну фотографію, читали кожне свідчення очевидців – шукали будь-що пропущене. Їм не подобалося думати, що винні й досі щасливо жили собі серед решти. Сиділи в садочках, розгадували судоку, знали, що їм минулося вбивство.

А ще я думаю, що Елізабет і Пенні це добряче полюбляли. Таємниця і кілька келихів вина. Дуже товариська, але й моторошна розвага. Хороша.

Вони зустрічалися щочетверга (звідси назва). Це мусив бути четвер, тому що в Кімнаті пазлів тоді було вільне вікно тривалістю дві години – між історією мистецтв і розмовною французькою. Кімнату резервували – і досі резервують – для заняття під назвою «Обговорення японської опери», тож їм гарантовано давали спокій.

І Пенні, і Елізабет чимало людей із різних причин завинили різні послуги, тож цих людей упродовж років іноді кликали на дружню розмову. Фахівці зі збору матеріальних доказів, бухгалтери, судді, арбористи, конярі, склодуви – усі бували в Кімнаті пазлів. Будь-хто, чий фах, на думку Елізабет чи Пенні, міг допомогти їм із тим чи іншим питанням.

Скоро до них приєднався Ібрагім. Він колись грав із Пенні в бридж і раз чи двічі допоміг клубу з якимись деталями. Він психіатр. Або був психіатром. Або й досі є, я не впевнена. Коли з ним зустрічаєшся вперше, то геть цього не бачиш, але варто зазнайомитися – і все стає зрозуміліше. Я б ніколи не пішла на терапію, тому що кому воно треба – розплутувати такий клубок? Дякую, та це не варте ризику. Моя донька Джоанна ходить до психотерапевта, хоча, беручи до уваги розміри її будинку, важко уявити, нащо він їй потрібен. Хай там як, Ібрагім уже не грає в бридж – і дуже шкода, як на мене.

Рон сам запросив себе до клубу, і це не мусить вас дивувати. Він не купився на «японську оперу» ні на секунду й одного четверга зайшов до Кімнати пазлів, прагнучи дізнатися, що там діється. Елізабет понад усе цінує підозріливість, тож запросила Рона погортати справу одного керівника скаутів, якого в 1982-му знайшли згорілим заживо в лісі коло самісінької A27. Вона скоро побачила головну силу Рона, а саме – він ніколи не вірить жодному слову жодної людини. Тепер Елізабет каже, що читати поліційні справи з певністю в тому, що поліція бреше, – це напрочуд ефективний підхід.