Рiчард Осман - Клуб убивств по четвергах

Наступним озвався джентльмен, загороджений ходунком у другому ряді.

– І не про посвідки – ми знаємо про посвідки. А ви справді з газової служби чи, може, грабіжник? Нам це ясно, запевняю вас.

І тоді говорити почали всі.

– Зараз уже немає газової служби. Вони тепер називаються «Центрика», – сказав чоловік у дуже гарному костюмі-трійці.

Чоловік, що сидів поруч із ним, у шортах, човганцях і футболці клубу «Вест Гем Юнайтед», скористався нагодою і тицьнув пальцем у невизначеному напрямку:

– А тут треба подякувати Тетчер, Ібрагіме. Колись вони належали нам.

– Ой, не підскакуй, Роне, – сказала гарно вбрана жінка. Тоді вона глянула на Донну й додала: – Перепрошую за Рона, – і повільно похитала головою.

Інші коментували далі.

– І який же злочинець не зможе підробити посвідку?

– А в мене катаракта. Мені покажи картку з бібліотеки, і я впущу кого завгодно.

– Вони зараз навіть не перевіряють лічильники. Усе в мережі.

– Правильно казати «у хмарі», любий.

– А я зрадів би грабіжникові. Було б добре мати гостя.

Запала коротенька тиша. Почулася атональна симфонія з писклявих звуків, бо одні додавали звуку в слухових апаратах, а інші їх вимикали. Жінка в передньому ряді знову взяла слово:

– Отож… до речі, мене звуть Елізабет… не треба про гачки на вікнах і посвідки, будь ласка, і нам нема потреби нагадувати, щоб не називали пін-коди по телефону нігерійцям. Якщо зараз ще дозволено казати «нігерійці».

Донна де Фрейтас оговталася, але усвідомила, що вже не думає про обід в пабі чи татуювання – а думає про тренування в разі громадських заворушень, здобуте у славні часи в південному Лондоні.

– Про що тоді поговоримо? – спитала Донна. – У мене щонайменше сорок п’ять хвилин, інакше я не отримаю свій додатковий неробочий час.

– Про укорінений в поліції сексизм? – запропонувала Елізабет.

– Я б хотів поговорити про незаконне убивство Марка Даґґана, яке санкціонував уряд…

– Ох, та сядь уже, Роне!

Розмова тривала з такою ж приємністю й злагодою, поки година не збігла, після чого Донні тепло подякували, показали знімки онуків і запросили залишитися на обід.

Отак вона й опинилася перед цим салатом у закладі, який на сторінках меню називав себе «сучасним концептуальним рестораном». За чверть дванадцята – це трохи зарано для її обіду, але відмовлятися від запрошення було б непоштиво. Вона помічає, що ті четверо, які її запросили, не тільки накинулися на повнокровний обід, а й відкрили до нього пляшку червоного вина.

– Донно, це було справді чудово, – каже Елізабет. – Нам страшенно сподобалося. – Елізабет дивиться на Донну, наче та вчителька, яку цілий рік боїшся до смерті, а тоді отримуєш у неї «відмінно» й вона плаче на твоєму випуску. Можливо, це через твідовий піджак.

– Яскравий інструктаж, Донно, – каже Рон. – Можна називати тебе Донною, сонце?

– Можете називати мене Донною, але сонцем, мабуть, не треба, – каже Донна.

– Дуже слушно, люба, – погоджується Рон. – Зрозуміло. Але ж та історія про українця, штраф за паркування й бензопилку, га? Та тобі ж треба з нею виступати в клубах – заробиш грошей. Я декого знаю, тож можу дати номер.

«А салат же смачний», – думає Донна. Така думка приходить до неї нечасто.

– Думаю, що з мене був би неперевершений контрабандист героїну. – Це Ібрагім, який раніше зауважив про «Центрику». – Це ж чиста логістика, правильно? І там часто треба точно зважувати на терезах, мені б це дуже подобалося. І в них же є машинки для рахування грошей. Усі сучасні ґаджети. Ви колись ловили дилера героїну, констеблю де Фрейтас?

– Ні, – визнає Донна. – Але цей пункт є в моєму списку.

– Але ж я правильно кажу, що в них є машинки для рахування грошей? – питає Ібрагім.

– Так, звісно, – каже Донна.

– Чудово, – вдовольняється Ібрагім і одним духом допиває своє вино.

– Ми легко нудимося, – додає Елізабет, також докінчуючи свого келиха. – Порятуй нас боже від засувок на вікнах, жінко-констеблю де Фрейтас.

– Зараз уже кажуть просто «констебль», – виправляє Донна.

– Зрозуміло, – говорить Елізабет і стискає губи. – А що буде, якщо я все-таки й далі по-старому казатиму «жінка-констебль»? На мій арешт випишуть ордер?

– Ні, але я гірше про вас думатиму, – каже Донна. – Тому що казати по-новому простіше й ввічливіше щодо мене.

– Чорт! Шах і мат. Гаразд, – пристає на це Елізабет і розтискає губи.

– Дякую, – каже Донна.

– Вгадайте, скільки мені років, – пропонує Ібрагім.