Тесс Герритсен - Смертниці

Гебріел дивився на «Субару» Джейн, і серце падало в п’яти. Її телефон лежав на приладовій дошці, на задньому сидінні — дитяче крісло. Він розвернувся, цілячи світлом ліхтарика точно в обличчя Пітеру Лукасу.

— Де вона?

Погляд Лукаса перелетів до Барсанті та Глассер, які стояли за кілька метрів і мовчки дивилися на протистояння.

— Це її автомобіль, — сказав Гебріел. — Де вона?

Лукас підняв руку, затуляючись від яскравого світла.

— Вона, певно, стукала до мене, поки я був у душі. Навіть не побачив, що авто тут стоїть.

— Спочатку вона вам телефонує, тоді приїздить. Навіщо?

— Не знаю…

— Навіщо? — повторив Гебріел.

— Це ваша дружина. Ви не знаєте?

Гебріел так швидко схопив його за горло, що Лукас не встиг зреагувати. Він повалився на машину Барсанті, стукнувся головою об капот. Хапаючи повітря, чіплявся за руки Гебріела, та не міг звільнитися, тільки смикався безпорадно, пришпилений до автомобіля.

— Діне, — застережливо озвався Барсанті. — Діне!

Гебріел відпустив Лукаса й позадкував, тяжко дихаючи, намагаючись не піддатися паніці. Але вона вже схопила його за горло, так само, як щойно він — репортера, який тепер відкашлювався й хрипів, стоячи навколішки. Гебріел розвернувся до будинку. Бігом піднявся сходами, увірвався у двері. Він розмитою блискавкою бігав з кімнати до кімнати, відчиняв двері, перевіряв шафи. Тільки повернувшись до вітальні, помітив те, що проминув, — ключі від машини Джейн, що лежали на килимі біля дивана. Він витріщився на них, паніка перетворювалася на жах. «Ти була в цьому домі, — подумав він. — Ви з Реджиною…»

Звук віддалених пострілів змусив його рвучко підняти голову.

Він вибіг з будинку.

— Це з лісу, — сказав Барсанті.

Усі завмерли, коли пролунав третій постріл.

Гебріел зірвався з місця й помчав до лісу, не звертаючи уваги на гілки й деревця. Промінь його ліхтаря божевільно танцював по землі, усипаній мертвим листям і березовим гіллям. Куди, куди? Чи у правильному напрямку він біжить?

Переплетені лози вчепилися йому в ногу, він поточився, упав на коліна. Підвівся, важко дихаючи, відвів дух.

— Джейн! — закричав він. Голос зірвався, перетворився на шепіт. — Джейн…

«Допоможи тебе знайти. Покажи дорогу».

Він стояв, прислухаючись, навколо височіли дерева, мов ґрати в’язниці. За межами променя ліхтарика була ніч, така темна, що цілком могла бути тверда, непробивна.

Удалині тріснула галузка.

Гебріел різко розвернувся, але за світлом ліхтаря не бачив нічого. Вимкнув світло і вдивився в темряву, намагаючись розібрати бодай щось. Серце калатало. Тільки тоді зміг побачити мерехтіння, таке слабке, що це цілком могли бути світлячки між дерев. Тріснула ще одна гілка. Світло рухалося до нього.

Він витяг зброю, спрямував до землі, дивлячись, як світло стає яскравішим. Йому не було видно, хто тримає той ліхтарик, але він чув наближення кроків, шурхіт листя за кілька метрів від себе.

Підняв пістолет. Увімкнув ліхтарик.

Фігурка у промені зіщулилася, мов налякана тварина, примружилася від світла. Гебріел дивився на бліде обличчя, кошлате руде волосся. «Просто дівчисько, — подумав він. — Перелякане, худе дівчисько».

— Міло? — звернувся до неї він.

А тоді побачив, як із тіней за нею з’являється інша постать. Ще до того, як стало видно обличчя, він упізнав ходу, обрис неслухняних кучерів.

Гебріел упустив ліхтарика й побіг до дружини з дочкою, розкривши зголоднілі до обіймів руки. Джейн тремтіла, вона притулилася до нього, огорнувши руками Реджину, так само, як він огортав її саму. Обійми в обіймах, усесвіт однієї маленької родини.

— Я чув постріли, — сказав він. — Подумав…

— То була Міла, — прошепотіла Джейн.

— Що?

— Вона забрала мій пістолет. Пішла за нами… — Джейн раптом заціпеніла, підняла до нього очі. — Де Пітер Лукас?

— Барсанті наглядає за ним. Він нікуди не подінеться.

Джейн тремтливо видихнула й озирнулася на ліс.

— До тіла скоро дістануться падальники. Треба викликати криміналістів.

— До чийого тіла?

— Я покажу.

Гебріел стояв під деревами, щоб не заважати детективам і криміналістам, і не зводив очей з ями, що мала б стати могилою його дочки й дружини. Галявину обнесли поліційною стрічкою, і на тіло чоловіка світили ліхтарями, які живив генератор. Мора Айлс, яка сиділа над тілом, підвелася й розвернулася до детективів Мура і Кроу.

— Бачу три вхідні рани, — сказала вона. — Дві в грудях, одну в чолі.