Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

– Двоє новеньких, – гмикнула, вивчаючи знімки, відтак повернула смартфон.

– Не такі й новенькі, – заперечив Валентин.

Власта запитально глянула на напарника, але той міг і не відповідати. Жінка прекрасно розуміла: вона настільки захопилася розслідуванням убивства, що останнім часом не вельми звертала увагу на орієнтування. «Блін, це ж моя робота», – сумно сказала собі.

– Власто, зосередься на тому, що насправді важливо, – немов прочитав її думки Валентин. – У тебе своя служба, і ти справді потрібна тут. Не просто ж так тобі минулого місяця вручили нагороду як кращій патрульній? – усміхнувся напарник.

Власта засмучено мовчала. Після того, як учора дізналася, що замовника вбивства впіймали, її не відпускав дивний відчай. Так, немов від неї жодної користі. Навіть на службі не впоралася. Останнім часом їй узагалі часто бувало сумно. Донька майже доросла і все менше потребує бути з нею, натомість проводить час із подругами. А що буде, коли вона взагалі виросте? Закінчить школу, вступить до вишу. І що далі? Тільки робота.

«А на роботі ти лажаєш, – дорікнула собі. – І свої обов’язки не виконуєш, а із чужими тим паче не справляєшся», – кинула погляд на папери, які вчора для неї підготував однокласник. Зараз вони лежали на задньому сидінні. Уночі перечитала їх кілька разів. Через це страшенно не виспалася. А сенсу? Усе одно жодної важливої інформації в них не знайшла.

Власта неохоче змусила себе знову вивчити орієнтування. Тепер набагато уважніше роздивилася, запам’ятовуючи найдрібніші деталі. Поволі вдавалося все краще зосередитися. Жінка поставила собі за мету припинити думати про справу Вітторіно. І взагалі більше ніколи не втручатися в те, що не входить у її обов’язки. Валік мовчки спостерігав за колегою. Власта вдала, що не помічає його погляду: не мала жодного бажання з кимось спілкуватися. Відтак Валентин завів, урешті-решт, Prius.

Патрульні виїхали з бази. За ними попрямувало ще кілька машин.

Вівторок, 29 січня 2019 року. 08:16

Єгор уважно роздивився довкола. Не може бути, щоб Ромка з’являвся просто так. Якщо приятель не дає спокою, значить, Єгору і досі загрожує небезпека. Проте від кого? Нікого та нічого підозрілого поблизу. Пройшов уперед. Спершу напружено, потім примусив себе розслабитися.

Скляр ніколи не вірив у те, що душі мертвих живуть поміж живих. Однак дуже вірив у інтуїцію. Скоріше за все, то його підсвідомість намагається через спогади про Ромку підказати щось. Щось дуже очевидне. Можливо, те, що якимось чином пов’язане з мертвим приятелем.

Слідак пригадав, як ще кілька днів тому, його мучило відчуття того, що він щось пропустив. Потім воно навідувалося до нього ще кілька разів, але через завантаженість на роботі кожного разу ігнорувалося. Якщо Ромка з’явився саме зараз, цілком можливо, що в цей момент на Єгора знову чатує небезпека. Слідчий укотре загадав моторошний сон, проте змусив себе відігнати ці думки. Натомість зосередився. Непомітно здоровою рукою намацав під курткою пістолет.

Якщо його міркування правильні, на нього скоро знову спробують вчинити напад.

Вівторок, 29 січня 2019 року. 08:20

У кишені завібрував телефон. «На виклик», – відразу подумав Скляр. І не помилився. Крадіжка в одному з барів Рівного. Обікрали іноземця. Скляр скривився: щастить же на іноземців останнім часом.

Єгор поспішив і вже за кілька хвилин дістався міськвідділу, а звідти машина патрульних завезла всю слідчо-оперативну групу на місце пригоди, стріт-бару «Фортисимо», який знаходиться при готелі і, відповідно, працює цілодобово.

Попервах йому здалося, що патрульними біля міськвідділу є не хто інші, як Власта та Валентин, але швидко усвідомив, що помилився. Збило з пантелику, що жінка теж має каре, а побачив він її спершу зі спини. Із цими двома він навіть ще ніколи не перетинався. Насправді патрульні вже закінчували свою зміну і відразу після виконання останнього на сьогодні завдання відправлялися на базу. Так, їхня нічна зміна тривала довше, ніж мала б. Вони ще о восьмій повинні були бути вільні. Проте в поліції немає чіткого робочого графіка. Ні в патрульних, ні в інших підрозділах.

За час поїздки до бару Єгор майже не промовив жодного слова. Тільки відсторонено кивав головою в розмові з колегами. Думки Скляра літали деінде. Чоловік не знав, на чому зосередитися: на тому, хто намагається його вбити (відчував, що затримання Бойка аж ніяк не скасувало небезпеку) чи все-таки на завданні, яке на нього зараз чекає.